Україна. Видатні постаті
***
“Українці не знають, хто такий Володимир Антоно́вич, не знають свого ХІХ ст., не знають своєї культури і спадщини. Тож годі сподіватися, що вони скажуть світу: вся справа в тому, що, як говорили наші класики у ХІХ ст., демократія не працює без культури”.
В Махнівці (нині Вінниччина) народився Володимир Антонович – український історик, археолог, етнограф, археограф, увів у науковий обіг термін “Україна-Русь”, громадський і політичний діяч Автор понад 300 праць з історії, археології і етнографії України, був однією з чільних постатей українського національного руху другої половини ХІХ ст. (1834-1908).
Володимир Антонович першим виступив із концепцією споконвічності української самобутності, доводив, що українці є окремим, самодостатнім народом, а не “південною гілкою єдиного руського народу”.
Він створив українську археологію як науку. Розробив нову методику ведення розкопок, був організатором археологічних з’їздів в Україні.
Володимир Антонович – фундатор київської школи істориків, з якої вийшло 40 докторів наук, співзасновник і голова Історичного товариства імені Нестора Літописця. Він став “батьком” багатьох відомих істориків, зокрема, Михайла Грушевського.
Як послідовник еволюціонізму, він не вірив у швидкі революційні зміни, вважаючи, що лише послідовна просвітницька діяльність і піднесення свідомості народу є єдино правильним шляхом.
Його вважали мозковим центром, інтелектуальним мотором українського руху.
“Орієнтація на європейську культуру та історіографію вирізняла Володимира Антоновича з-поміж переважної більшості його попередників і сучасників. Вони звикли озиратися на російську і польську літератури. Він був перший справжній європеєць у вітчизняній історіографії, що підніс її над тим провінціалізмом, в якому вона потерпала досі.”, – історик Михайло Брайчевський.
Народився Володимир Антонович у збіднілій родині польських шляхтичів.
До десяти років перебував з батьками, які працювали гувернерами. Початкова освіта була домашньою. Навчався в Одеських гімназіях. Закінчив медичний і історико-філологічний факультети Київського університету св.Володимира (нині Національний університет імені Т.Шевченка).
У студентські роки Антоно́вич читав козацькі рукописи, твори Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, етнографічні збірки, які вплинули на його життєву і наукову позицію. Ще в студентські роки він висловиви думку, що “дивно жити в краю, не знаючи ні його історії, ні людей.”. Поступово відбувалося самовизначення Володимира Антоно́вича як українця.
“Вплив російської культури на українців занадто великий і тому шкідливий, – констатував В. Антонович у 1891 р. – Російська література сильніша за українську, а російська мова надто близька до української – це збільшує небезпечність… Нехай молодь вчиться чужоземних мов, читає багатшу на ідеї західноєвропейську літературу – це буде корисніше для неї, аніж вплив російської літератури”.
Він ніби знав. Не дослухалися. Маємо, що маємо.
Світла пам’ять !
Oleg Vyshniakov / Олег Вишняков
Підготував О. Голяченко
