В Одесі поступово переходять на мову. У магазинах давно, на Привоз й у 2014-м ходила слухати українську. Про школи-дитсадочки не скажу – дитина виросла. А от на вулиці стало набагато більше. Вчора біля моря з десяти компаній та пар десь сім розмовляли українською. Бабусі на пірсі, що ловлять бичка – суржиком, а хлопці на веліках, які приїхали попитати – на що ловлять – також українською.
Підіймаюсь з моря вгору, а на зустріч пацани у футбольних трусах та синьо-чорних футболках – поспішають на тренування на полі на схилах, там з 2008 року база Чорноморця. Раніше все було “на русском”. Хлопець років 13-ті до мене: “А дайте позвонить? Очень надо”. Я: “Ну ок. Кажи номер”. Набираємо, диктує російською. Слухавку бере мама. Він: “Мам, я щитки забув. Привези, будь ласка”. Вона йому: “Добре, синочка, скоро буду”.
Я йому: “А до мене чого не українською звернувся?” А він”: “Та ще стісняюсь”. Посміхнулися разом.
Без коментарів. Дякуємо Збройним Силам України.
Підготував О. Голяченко
