Проводи, Гробки́ або Моги́лки: що це й навіщо?
Культ предків відомий іще з часів первісних суспільств, а пізніше став частиною низки релігій. Традиція вшанування померлих перегукується з багатьма стародавніми обрядами багатьох країн світу, наприклад, із Днем мертвих у Мексиці.
У часи ранньої Русі існувала традиція Радониці, що тісно пов’язана з культом предків. Давні слов’яни називали так цілий цикл весняних свят — час поминання мертвих. Коли прийняли християнство, то відзначання скоротилося до одного дня — другої неділі після Великодня. За давнім народним віруванням, померлі радіють, коли живі родичі згадують їх добрим словом і провідують могили.
Перед Проводами, у четвер Великоднього тижня, прийнято відвідувати кладовище, щоб навести лад на могилах родичів. Через це такий день подекуди називають Навським великоднем, тобто Великоднем мерців. Самі ж Проводи — це спосіб пом’янути померлих рідних і близьких, розділивши, так би мовити, з ними трапезу. Тому, окрім звичної для щоденного споживання їжі, спеціально готують таку, що має ритуальне значення (наприклад, коливо).
Споконвіків для українців звертання та (або) вшанування предків було засадничим, тим, що формувало ідентичність і впливало на різні прояви життя, зокрема і духовне. Тематичні свята й обряди були в усіх українських регіонах, тому хибним є стереотип, що це радянський пережиток або безкультурний несмак, адже саме зв’язок із пращурами дає відповідь на питання «ким ми є?».
На жаль, через поверхове, спрощене або викривлене розуміння чи й зовсім незнання символізму Проводів, традиція поступово зникає, особливо у великих містах. Не в останню чергу через спотворення цього дійства у 1980-ті роки, коли радянська влада доклала зусиль, щоб обряди, та й усю українську культуру, маргіналізувати. Проте поминальні дні — це не про розпивання алкоголю на могилах, а про зустріч двох протилежних світів — «цього» й «того».
Ukrainer
Підготував О. Голяченко
