Думки після прочитаної книги
Останнім часом мені дуже часто стали потрапляти ветерани, які зовсім втратили емоції. Одні в наслідок тривалого перебування «на бойових», інші в наслідок полону.
Емоцій просто немає. Усі тільки «свої» або «чужі». Дружина – «своя», свої діти «свої». Інші чужі. Впала дитина на вулиці, дарма, встане саме. Не твоя – ти не до чого? Ніякого співчуття, ніяких почуттів. Ані сліз, ані посмішок. Повна байдужість. Суто тваринні інстинкти. «Я просто живу».
Це страшно. Але їх навчали, цьому. Це допомагає воювати. Не прив’язуватись до будь кого, будь чого, до будь яких подій. Ніщо не повинно впливати на виконання їх основного завдання, похитати прагнення стати справжнім ефективним воїном. Але зараз вони повернулися. Як повернути їм їх емоції, барви життя? Наповнити їх існування сенсом?
«…Ненависть – найвище досягнення людства. Будь-яке інше почуття — злість, жадібність, материнське кохання, страх, цікавість — ріднить нас із царством тварин. І лише ненависть властива виключно людині. Ніяка нижча тварина не може збагнути її таємниць. Звір може часом відчувати лють, але ненависть ніколи. Ось чому він дуже аморальний: без ненависті немає доброти. Людина ненавидить, коли добро в собі ототожнює зі злом. Ненависть є доброта у дії. А без дії, без роботи доброта є лише своїм власним трупом. Хороша лише ненависть..» – це цитата з нової книги Сандри Ньюмен «Джулія», продовження роману «1984», яку я вчора дочитав.
Як не дивно, але книга, що найбільше продавалась в росіїї, роман-антиутопія о тоталітарнім режимі – «1984» Джорджа Оруела.
Книга про те, як в умовах постійної тотальної пропаганди, стеження за кожним членом суспільства, домінування партії над усім існуванням, втрати індивідуальності, заборони на будь які стосунки, чоловік закохався у дівчину, Джулію.
«Навколо обман. І всі знали, що це обман, але брехали про брехню, поки самі не переставали розуміти, де починається брехня і де закінчується. Що все життя обернулося удаванням і всі разом дуріють, як малі діти. Навіть у мінілюбі грали в тортури та вбивства, знаючи, що все це інсценування».
Під час совка, коли я слухав «1984» по ворожих голосах перший раз, мене вразило те, не зважаючи на партійну приналежність, червоний пояс Молодіжного антистатевого союзу, якій забороняє будь які сексуальні стосунки, Джулія все одно робила все що хотіла, обережно, але робила. А кохання все одно перемагає будь яку систему.
Значить, думав я, так можна і мені, не зважаючи на комсомол та вимоги комуністичних норм моралі. У моєму 1984 році, ми також ховали довгі волосся під комір, заборонені платівки, бабіни, книги, глянцеві журнали, фотографії, плакати, джинси. Майже все, що було заборонено партією.
«…мир — це війна, як наочно показує історія, але цю тезу настільки добре розуміли члени партії, що потреби її роз’яснювати не виникало. Проте потрібно було надати більшу цінність «світу» і виправдати війну, стверджуючи, що війна — це якраз шлях до миру. На той момент у партії досі котирувався «світ» — цей слабкий ідол слабких рас, але виключно як принцип».
Страшно те, що книга не може відтворити те, що не вкладається у вашій голові.
У 2023 році Сандра Ньюмен написала свою, феміністку версію роману, з точки зору Джулії «бунтарки нижче поясу». Після «Джулії» тоталітарний режим «1984» придбав об’єм та ще більш кроваві кольори, але показав й світло у кінці тунелю, надію, на майбутнє.
Джулія у новому романі Ньюмен також втратила емоції та оказалась у статусі «неособи», тобто поза законом. І тільки завдяки шрамам, як побачили на неї, її признали своєю.
«Я не кат, я просто виконую свою роботу».
«Я не вбивця, це просто те, що я вмію робити краще всього».
Мені повезло.
Завдяки втраченої кінцівки, я «свій».
Автор Юрій Вєткін.
Підготував Олександр Голяченко
