Все менше рук, що вміють сіять хліб
Все більше рук, що тягнуть все у пельку …..
***
«…Куди ідеш? Чого шукаєш?
Що знаєш ти? І ким єси?
Не вмієш ткати,
а сорочку маєш.
Не жнеш, не сієш,
але хліб їси.
Коли у спеку селами проходив, —
тобі у кухлях подавали воду.
Ти кухоль брав,
і дякував,
і пив…
Чи думав ти —
хто кухоль цей зробив?
Коли де-небудь при гостинній хаті
росли над шляхом яблуні крислаті,
ти їв плоди серпневі, та навряд
чи думав ти —
хто посадив той сад?
Коли похмурий дядько-неотеса
тебе підвіз до міста ще за дня,
чи думав ти —
хто змайстрував колеса?
Чи думав ти —
хто підкував коня?
Коли рушав ти у свою мандрівку,
чи знав красу буденних таємниць —
чиї то руки виклали бруківку?
Хто збудував громаддя кам’яниць?
Хто звів заводи,
сотворив музеї,
в пісках поставив брили пірамід?
Хто збудував собори й колізеї,
вітри скорив і небо переміг?..
Ти теж не ледар.
Щось таки умієш.
Та що з уміння скудного твого,
якби не мудра ця взаємодія —
один для всіх
і всі — для одного?!»
Ліна Костенко – фан-сторінка
Ілюстрація Марія Гордєєва
Підготував Олександр Голяченко
