Час – частує…
Залишмо минуле минулому. Довірмо очікуване майбутньому. Збережімо довіру нинішньому дню. Одне минуло, інше мине, і тільки цей день – з нами.
Одні закопують себе заживо. Інші – копаються в собі наживо. Треті – викопують у собі скарби. Четверті – перекопують у собі цілину, сіють і збирають хліб душі.
Радійте і радуйте. Бо, може, світом і керують поважні, нудні й пихаті, зате належить він – радісним.
Людина часто чинить, як вивірка, що ховає горіхи і не завжди їх потім знаходить.
Коли люди чекають гінця, спочатку вони бачать хмарку пилу, відтак коня, а вже потім вершника.
У травах лікує саме гіркота.
Час – частує. Рік – тече рікою. Місяць – міряє. Тиждень – жде. День – дніє. Година – годить. Хвилина – хвилює. Секунда – січе.
Хочеш зрозуміти близьку людину, не до слів прислухайся, а до того, про що вона мовчить.
Мені комфортно бути самому. Мені добре бути з Богом. Але найкраще мені – з тобою і з Богом.
Тільки час так уміє – йти дуже повільно, а пройти дуже швидко.
Зазирни собі в душу, знайди голову на плечах, візьми себе в руки, постав на ноги – і виводь себе в люди.
Із книги ” Ескізи на павутинні”.
Мирослав Дочинець
Підготував О. Голяченко
