Коли ми звернулися до рідної старшої сестри загиблого Героя Петра Горбатюка, Валентини Вікторівни, щоб розповіла про нього, то перше, що вона написала, були такі проникливі болючі слова: «Любий братику, через 10 тяжких місяців пекучого болю ти нарешті повернувся додому. Ми тебе, на превеликий жаль, не бачимо, але ти живеш у наших серцях, світлим спогадом вічно житимеш у нашій пам’яті».
Народився Горбатюк Петро Вікторович 25 травня 1990 року в селі Кропивня тоді ще Володарськ-Волинського району, а тепер це старостинський округ Новоборівської територіальної громади Житомирської області. Він був найменшою дитиною у родині Віри Петрівни та Віктора Івановича Горбатюків. Дуже раділи мама з татом появі п’ятої дитини. Сподівалися онуків від нього дочекатися… Ростили у любові, плекали свого синочка на добро і радість…
Хлопчик ріс кмітливим, завзятим, працьовитим, бо в родині усі були змалечку привчені до праці.
У 1997 році Петрик пішов у перший клас Кропивнянської школи. Успішно її закінчив. У 2008 р. вступив до Житомирського автодорожного технікуму. З дитинства любив техніку, автомобілі, йому подобалося їх ремонтувати, він добре розумівся на цьому.
Після закінчення технікуму Петро Вікторович працював слюсарем у Лемненському руднику Іршанського гірничо-збагачувального комбінату. Пізніше був на роботах, пов’язаних із технікою у Новограді-Волинському, Житомирі, трудився слюсарем 4 розряду на підприємстві ТОВ «Валки-Ільменіт».
Рідні й друзі, колеги, побратими пам’ятають його як доброзичливу, добродушну людину. Це був чоловік, який завжди відповідав за себе і свої вчинки. Він усього досягав у житті сам. «Вступав на навчання і вчився сам, роботу шукав собі сам. Строкову службу не служив, бо був обмежено придатним. Збирався їхати на роботу за кордон, а тут повномасштабна війна…», – з болем розповідає сестра Валентина. Трудився, піклувався про матусю, бо батько помер ще в 2008 році, будував плани на майбутнє. Та їм не судилося здійснитися, бо клятий ворог прийшов на нашу землю, аби нас знищити.
14 квітня 2022 року Петро Горбатюк став солдатом однієї з військових частин Збройних сил України. Спочатку проходив коротке військове навчання в Житомирі, а вже 27 квітня був у Краматорську і брав участь у бойових діях із визволення України від окупантів. Захищаючи рідну землю, зник безвісти 20 травня 2022 року у місті Лиман Донецької області.
«Ми другого червня дізналися, що наш Петро зник безвісти. У жовтні минулого року під час звільнення Лиману була виявлена братська могила з тілами українських солдатів-захисників. Ексгумували 35 тіл. При братові були документи. Нам повідомили про те, що треба здати проби на дослідження ДНК. Мама здала. І ось другого березня нам повідомили, що його ідентифікували», – крізь біль і сльози мовить сестра.
П’ятого березня Герой-захисник Петро Горбатюк востаннє повернувся до батьківської хати, аби знайти свій останній спочинок у рідній землі.
До хати зібралося багато людей: родичів, земляків, військових, жителів громади. Три священники ПЦУ: о. Анатолій, настоятель Кропивнянського храму Покрови Пресвятої Богородиці, о. Віктор, настоятель Рижанського храму Різдва Пресвятої Богородиці, та о. Андрій, настоятель Небізького храму святого Івана Богослова, звершили чин поховання. Спочатку відспівували загиблого Героя-захисника біля будинку, а потім була заупокійна служба в місцевій церкві.
Священники наголошували: люди мають бути свідомими того, що якщо ми не хочемо платити таку страшну данину війні, то треба в першу чергу не підігрувати ворогам ні прихильністю до російської мови, ні московської церкви, ні культури, а треба бути в усьому українцями – і думками, і переконаннями, і діями.
Зі словами співчуття родині та болем у серці з приводу прощання з молодим жителем села, Героєм-захисником виступив староста Кропивнянського округу Микола Кузьменко.
Поховали загиблого на полі бою Героя Петра Вікторовича Горбатюка з усіма військовими і громадянськими почестями на місцевому кладовищі.
Слава Героям!
Герої не вмирають!
Підготувала
Світлана Федоренко
