Сьогодні розповідаємо вам про жінок, які продовжують працювати у Хорошівському центрі перетримки тварин. Наголошуємо, що це не притулок, а саме центр перетримки. Ніхто із тих, хто опікується тваринами, не отримує зарплатню, а, навпаки, вкладає власні кошти, працю і час у догляд за тваринами.
Власні діти, домашні й бездомні тварини, сімейні клопоти, робота – все потребує часу й зусиль
У Хорошеві Анастасію Шевчук (Мороз) знають як дуже сердечну людину, яка добре ставиться до тварин, завжди лікує їх, годує, доглядає. Турбота про тварин у неї – на рівні задоволення важливих власних потреб. Удома в неї живуть і собачки, і котики, які є справжніми улюбленцями. Від моменту відкриття центру перетримки тварин Анастасія постійно у ньому працює. Її чоловік Віктор зараз боронить нашу Батьківщину. Тому двоє діток і всі домашні клопоти – на ній. Працює вона вчителькою в Рижанському ліцеї, має багато інших різних турбот і обов’язків. Проте незмінно майже щодня має роботу з догляду за тваринами в центрі.
Якщо людина не знає, що таке безумовна, безкорислива любов, вона має побачити, як Анастасія спілкується із тваринками. Навіть коли ті шкоди нароблять, вона не виявляє незадоволення, а жаліє їх, грається, лікує…
– Майже щодня я прокидаюсь о 5-й ранку, щоб приготувати їжу для тваринок. А ще треба встигнути занести її в центр, погодувати наших підопічних. Потім швиденько готую сніданок для власних дітей, збираю їх до школи. А тоді вже сама біжу на автобус, щоб встигнути на роботу. Ввечері – схожий ритуал. А ще раз на місяць, приблизно, домовляюсь про приїзд лікаря-ветеринара із Житомира. Записую бажаючих простерилізувати домашніх тварин. І також безхатьків наших він лікує, стерилізує, оперує, якщо це необхідно, – розповідає Анастасія Шевчук.
Вільного часу у жінки практично не буває. Якщо випадає якесь «віконечко», то вона обов’язково біжить на закупки: папір, корм, наповнювачі для туалетів… За кожну потрачену гривню на тваринок звітується у вайбергрупі. Окрім коштів, що жертвують мешканці Хорошева, чимало і власних витрачається. Постійно потрібно пропалювати грубки в центрі, щоб тварини не мерзли. Треба платити за електроенергію. Тому є скринька для пожертв, куди кожен може вкинути певну суму.
Найбільше їй болить завжди людська жорстокість у ставленні до тварин. Коли люди викидають їх, коли б’ють, або ламають будки біля смітників, де вони ховаються від холоду. Лише тоді у ній закипає гнів, тому що вона не може прийняти і зрозуміти того, як люди можуть так ставитися до тварин.
Швидка, стильна, розумна Анастасія не полишає волонтерити, як би тяжко їй не було. Вона – зразок людяності, стійкості й відданості переконанням.
Переселенка і волонтерка
Ще одна Анастасія – Міхальцова має статус внутрішньо переміщеної особи. У 2017-му році вона з сім’єю переїхала в Київ із Луганська, а після повномасштабного вторгнення у 2022-му – у Хорошів. Тут проходило дитинство її чоловіка, бо у Володарськ-Волинському (так тоді називався Хорошів) жила його бабуся. А в Анастасії друзів тут не було. Зйомна квартира в чужому місті змушувала жінку шукати шляхи соціалізації. Вона знайомилася із сусідами, запитувала, чим може бути корисною. Заприятелювала тут із психологинею Ольгою Котюк, яка працювала з її родиною. Відвідувала заняття з аеробіки у будинку культури. Одного разу сусідка запропонувала їй спробувати попрацювати в центрі перетримки тварин.
– Вона переживала, що я з міста приїхала і не справлюсь, адже тваринок потрібно не лише годувати, а й прибирати після них. Декому за розкладом треба ліки дати. Так я пішла подивитись і вже більше року там. Спочатку я не готувала котам і собакам їжу, а все забирала у Насті Шевчук. А тепер ми переїхали жити у окремий будинок, і я також буду варити каші для маленьких лапок. Я завжди хотіла допомагати тим, хто цього потребує. То я рада, що можу допомогти. Насті, в першу чергу, ну, і тваринкам. Тварини для мене – не найкращі друзі. Я переконана, що людське спілкування ніщо не замінить. Але домашні улюбленці мають добрий вплив на людей. Надають сенсу життю, можуть заспокоїти, – ділиться Анастасія.
Вдома у Міхальцових живе кицька, яку Настя підібрала у дворі. Зараз вона має двох котенят, які також стали членами родини. Робота дистанційна і у чоловіка, і у Анастасії, тому до столиці вони їздять нечасто. Та й майже кожна поїздка закінчується неприємними відчуттями та спогадами через сигнали тривоги, відключене світло. А в Хорошеві спокійно, тихо. Для дітей так краще, і дорослі вже звикли.
– Ми придбали будинок і тепер плануємо саме тут своє життя. Хорошів мені чимось нагадує мій рідний Луганськ. Тут я часто згадую своє дитинство. Лише мовну адаптацію потрібно ще пройти. Бо ми російськомовна родина і зараз вчимось говорити українською. Мріємо також створити щось корисне для Хорошева, найчастіше говоримо про «забой» (ред.: це місцева назва штучних водойм різного походження). Хотілося, щоб тут також були водні розваги і окультурене місце відпочинку. Та поки лише мріємо.
Часто дітей долучаю до догляду за тваринкам. Так вони вчаться доброті. Щоразу, коли я від’їжджаю у справах, то Настя Шевчук бере на себе всі обов’язки в центрі перетримки. Було б добре знайти добровольців, які так само б допомагали, хоча б один день на тиждень з прибиранням приміщення, – розмірковує волонтерка.
Добрі серця
Є ще люди, які щиро опікуються бездомними тваринами і працюють у притулку. Серед них одна з найперших соратниць Анастасії Шевчук у цій справі – Світлана Тичина. Вона упродовж багатьох років ще до створення центру перетримки рятувала викинутих на смітник тварин, годувала їх і лікувала. Вони з Анастасією Шевчук спільно виносили ідею про притулок для тварин у Хорошеві, або хоча б про центр перетримки. Зараз Світлана спільно із своїм чоловіком Дмитром Соколиком багато чого роблять: допомагають, коли є необхідність, із транспортом, відвозять котів і собак на стерилізацію, прилаштовують у домівки – знаходять їм родини і нове житло. Світлана виконує всі маніпуляції за призначенням лікаря-ветеринара: робить ін’єкції й інші процедури, дає ліки хворим тваринам. Вона теж весь час активна у процесі допомоги й підтримки бездомним хвостикам.
Понад рік тому свою допомогу Анастасії Шевчук запропонувала пані Олена Макарова. Вона працює у Хорошівському будинку культури. Дуже любить тварин. Переймається проблемою бездомних. Вдома має кілька котів і собаку. Розуміє, що в центрі перетримки багато роботи, тому вирішила допомагати. Добре серце Олени знайшло для себе справу до душі. Один день щотижня Олена самостійно працює в центрі, чим дуже допомагає Анастасії. А Настя за цей час швиденько підганяє різну свою роботу.
Ще одна милосердна людина, яка десятками років щодня годує бездомних тварин. Це Неоніла Магдаленова. Хоч має жінка немолодий вік і проблеми зі здоров’ям, власні й сімейні турботи, проте вона щодня годує тваринок. Спеціально їм готує, або купує корм. Переважно за власні кошти. Пані Неоніла тісно співпрацює з центром перетримки. Вона допомагає ловити бездомних собак і котів для лікування і стерилізації, повідомляє про «новеньких», яких викидають бездушні жорстокі люди.
Серед найбільш активних волонтерок варто відзначити Ірину Хмиз. Вона завжди на підхваті – намагається закривати усі потреби. Зараз надає суттєву організаційну підтримку, а це на даному етапі просто життєво необхідно.
Від самого початку створення центру активно допомагала Алла Устимович. Вона теж має добру душу і любить тварин, підгодовує хвостиків-безхатьок. У зв’язку з повномасштабною війною жінка перебувала за кордоном. Тепер повернулася і, за можливості, підтримує своїх однодумиць у спільній справі. Вона працює в Хорошівському ліцеї №1. Проводить роботу серед учнів щодо правильного ставлення до тварин, допомоги їм, організовує відповідні акції. А її в цьому її підтримує адміністрація закладу, колеги й учні.
Можна називати ще багатьох, хто долучається чи фінансово, чи фізично і допомагає волонтеркам. Є навіть ті, що перебувають тимчасово за кордоном, а донатять на центр.
На завершення Анастасія Шевчук додає до нашої розповіді ще про активних помічників і найбільші проблеми:
– Ми дуже вдячні всім, хто розуміє важливість такої роботи для громади. Адже це один із компонентів нашої спільної безпеки в багатьох смислах. Дякуємо тим, хто свідомо долучається до нашої справи фінансово чи кормом для тварин, чи іншою допомогою. Дуже багато зараз хвостиків у центрі, і маємо чималі розходи. Але завдяки добрим людям, а також підтримці Хорошівської селищної ради, яка надала приміщення, допомагає із забезпеченням дровами, а також надає, хоч і невелику, фінансову підтримку, ми виживаємо.
Нам допомагають Хорошівські ліцеї. Добре, що освітні заклади прищеплюють дітям любов до тварин, навчають милосердю і людяності.
На щастя, є добрі люди, які беруть наших собачок і котиків із притулку до власних осель. Маємо багато історій із щасливим кінцем. Нещодавно ми підібрали на смітнику чотирьох котиків. Серед них була киця з трьома лапками. І нам вдалося цю кішечку прилаштувати у дуже гарну родину. Вона там живе, як принцеса. А ще якось приїхав із Києва хлопчик до бабусі в Хорошів. Прийшов до нас у центр. Йому сподобався котик. І тепер наш колишній підопічний став мешканцем столичної квартири. Нам його господар надсилає фотографії. Ми радіємо за цю тваринку. Такі історії надихають на подальшу працю.
У нас є досить серйозна проблема, з якою ми поки що не знаємо, як справитися. На жаль, багато бездомних тварин ще бігають селищем. Їх треба стерилізувати і пролікувати. Але коли це собака, особливо великих розмірів, то потрібно його якось зловити. Для цього треба і фізична сила, і вміння поводитися з твариною, щоб не нашкодити ні їй, ні собі. І треба транспорт. Якби хтось запропонував нам допомогу в цьому, – ми були б дуже раді. Та й користь була б для громади загалом.
Тому запрошуємо бажаючих на допомогу. Приймаємо будь-яку підтримку. Рівень цивілізації суспільства вимірюється ставленням і турботою про тварин. Звертаюся до кожного і кожної із проханням задуматися над цим, – сказала Анастасія.
А ми, журналісти, обіцяємо нашим читачам і читачкам періодично розповідати про роботу і проблеми центру перетримки для тварин. І звертаємося до земляків із пропозицією взяти посильну участь у допомозі волонтеркам, адже вони роблять дуже важливу суспільно корисну справу.
Любов Дем’янчук
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
