І знову чорним вороном прилетіла тяжка звістка до Новоборівської громади. На багатостраждальній, пошматованій клятим ворогом Донеччині загинув житель Новоборівської громади, Ягодинського старостинського округу, села Валки Віталій Володимирович Вавлюк.


Народився Віталій 24 січня 1995 року в селі Валки, тоді ще Ягодинської сільської ради Володарськ-Волинського району. Виховувався разом із сестрою Оленою. Зростав звичайним сільським хлопчиком. Дуже полюбляв рибалити, грати у футбол, збирати гриби, допомагав батькам удома по господарству. Після закінення Новоборівського навчально-виховного комплексу І-ІІІ ступенів №1 здобув професію бульдозериста в Головинському вищому професійно-технічному училищі. У 2015 році був призваний на строкову службу до 101-ої окремої бригади охорони Генерального штабу ЗСУ, мав звання – солдат, посаду – стрілець – номер обслуги аеромобільного взводу аеромобільної роти, аеромобільного батальйону. У 2016 році повернувся із ЗСУ та влаштувався працювати до Іршанського гірничо-збагачувального комбінату бульдозеристом.
Із початком повномасштабного вторгнення його мобілізували на захист Батьківщини. Спочатку Віталій був у Хорошеві в роті охорони три місяці. У травні його було переведено в одну із військових частин Житомирщини. Був на фронті в гарячих точках. Потім його підрозділ перемістився під Бахмут на Донеччину, де розгортаються пекельні бої, щодня відбуваються ворожі штурми. Бахмут – найбільш найгарячіша точка східного фронту.
Не судилося… Жив, трудився, любив, мріяв… Повернувся до рідного дому, аби навіки тут спочити, не доживши неповні два місяці до 28 років.
28 листопада Вавлюк Віталій Володимирович героїчно загинув у місті Мар’янка Покровського району Донецької області – помер від поранень, отриманих під час бою з озвірілим російським агресором, хоч як не намагалися врятувати, надавали всю необхідну допомогу дорогою до медичного закладу.
Сестра Олена розповідає про свого загиблого брата: «Він дуже добрий, любив усім допомогти. Був щедрий. Віталій дуже любив техніку, машини. Він мріяв про гарне власне авто».
Класний керівник Свіцельський Юрій Феліксович розповідає: «Віталій був вихованим учнем, товариським, з повагою ставився до вчителів школи, завжди брав активну участь у житті класу. Пригадую таку ситуацію: коли нам необхідно було встановити тренажери в навчальному закладі, то Віталій разом з іншими товаришами допомагали мені в цьому до пізнього вечора. Хлопець був дуже працьовитий, доброзичливий, чуйний, позитивний, спокійний класний хлопець!»
4 грудня загиблого героя-захисника Новоборівська громада зустрічала і проводжала живим коридором на колінах. Вшанувати пам’ять та провести в останню путь мужнього захисника України прийшли близькі, друзі, знайомі та вдячні земляки. Траурна процесія прямувала від батьківської хати в селі Валки, де проживав Віталій, до Новоборівської селищної ради, де відбулася громадянська церемонія прощання із загиблим Героєм. На ній виступила представник школи, де навчався Віталій, – заступник директора з виховної роботи Ірина Михайлівна Хомич, яка охарактеризувала Віталія як доброго, працьовитого, чуйного учня. Вона подякувала загиблому Герою за мужність, сміливість та захист рідної землі. Батькам – за виховання такого сина. Також висловила слова підтримки та співчуття рідним та близьким Віталія. З промовою також виступив заступник голови селищної ради, а в цей час командир роти охорони – Ігор Петрович Прокопчук,– який зазначив, що Віталій Вавлюк поклав свою молодість, своє життя за захист рідної землі, також висловив слова вдячності та співчуття рідним та близьким Віталія.
Відспівували убитого ворогом молодого Героя в костелі Матері Божої Скорботної отець Олег та настоятель Новоборівської Свято-Андріївської церкви отець Петро.
Поховали мужнього бійця з усіма військовими почестями в селі Старий Бобрик.
Шануємо пам’ять усіх Героїв, які ціною власного життя відстоюють майбутнє для нас! Висловлюємо співчуття рідним та близьким! Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях.
Ідуть у засвіти найкращі … Ті, кому б творити Україну, будувати її майбутнє… Натомість вони стають нашою історією. Героїчною пам’яттю і вічним болем. Вічна пам’ять Героям! Не забудемо Воїнів! Не пробачимо ворога! Переможемо! Слава Героям! Слава Україні!
Надія Панченко