Першого липня виповнилося 164 роки від дня народження Володимира Амалицького – видатного українського геолога, палеонтолога, дослідника кам’яно-вугільних і пермських відкладів північної Росії та Донецького басейну в Україні. Його називають «хрещеним батьком» хребетних тварин пермського періоду та вважають одним із фундаторів світової палеонтології. Саме Амалицький відкрив рептилію, яку без перебільшення можна назвати пращуром усіх ссавців, тобто першим «атомом» нomo sapiens (людини розумної).
Володимир Прокопович Амалицький народився у селі Старики Житомирського повіту Волинської губернії (нині це село Іршанської територіальної громади Коростенського району Житомирської області). Походив він із збіднілої дворянської родини. Рано втратив батька. Дитячі роки провів у білоруському місті Мстиславлі, юнацькі – у Санкт-Петербурзі. Його батьки, Прокоп Герасимович Амалицький та Єлизавета Василівна (дівоче прізвище Полубінська), які одружилися 19 січня 1847 року, були уродженцями міста Мстиславля Могильовської губернії. Через місяць після весілля вони переїхали до Житомира, де батько служив чиновником Міністерства державного майна.
У сім’ї Амалицьких було чотири сини: Василь 1848 р. н., Антон 1849 р. н., Іларіон 1857 р. н., Володимир був наймолодшим. Батько помер через три роки після його народження. Мати залишилась одна з дітьми на руках і була змушена повернутися до рідних у м. Мстиславль, де придбала будинок із фруктовим садом і полем.
У цьому місті Володимир провів свої найкращі дитячі роки. Його вихованням й освітою займалася мати, яка закінчила курс наук у Петербурзькому інституті шляхетних дівчат, і він виріс під її впливом. Коли Володимиру Амалицькому виповнилося 9 років, мати, турбуючись про подальшу освіту сина, відправила його до свого молодшого брата, лікаря Військового Міністерства, Надвірного радника Порфирія Васильовича Полубінського, до Санкт-Петербурга.
У 1883 р. Володимир закінчив фізико-математичний факультет Санкт-Петербурзького університету. Працював консерватором геологічного кабінету (1886-1889 рр.), викладачем Петербурзького університету (1889-1890 рр.), Варшавських університету (1890-1904 рр.) та політехнічного інституту (1904-1908 рр.), директором Варшавського політехнічного інституту (від 1908 р.) та Ростовського університету.
Перші ґрунтово-геологічні розвідки провів зі своїм учителем Василем Докучаєвим у Нижньогородській губернії. Потім вивчав континентальні відклади на Півночі європейської частини Російської імперії.
(Фото 3. Колекція В.П. Амалицьцького. Скелет іностранцевія (2))
У 1896 р. відкрив поховання великих плазунів і земноводних у континентальних відкладах долини річки Північна Двіна. У 1899–1914 рр. проводив там розкопки, детально вивчив виявлені рослинні рештки й визначив геологічний вік досліджуваної товщі як пермський. Палеонтологічна колекція (скелети, черепи, окремі кістки), яку зібрав Амалицький, зберігається в Палеонтологічному музеї РАН (Москва) і є однією з найбагатших та найкращих у світі колекцій давньої фауни хребетних. Для вивчення наукової спадщини Амалицького при АН СРСР було створено комісію, яка опублікувала опис його знахідок у спеціальній серії «Северо-Двинские раскопки проф. В. П. Амалицкого» (1921–31).
Після Лютневої революції 1917 р. він прийняв рішення піти у відставку. Через важку хворобу в грудні цього ж року його направили на лікування в м. Кисловодськ. Помер Володимир Прокопович від серцевого нападу 15 грудня 1917 р. під час роботи над науковим рукописом.
Володимир Амалицький опублікував понад 50 наукових праць, які мають вагоме значення для різних галузей природознавства – геології, палегеографії, палеонтології тощо. Про себе Володимир Амалицький писав: «Я перебрав руками таку кількість каменів, що отриманого щебеню вистачило б на велику ділянку гарного шосе».
Доктор філософських наук Валентин Онопрієнко вважає, що головним досягненням Володимира Амалицького є багатотрудне відкриття і розкопки, що тривали півтора десятка років, великого родовища на Північній Двіні пермських звіроподібних ящурів. Із надр землі були вилучені кістки дивовижних доісторичних наземних хребетних тварин. Амалицький на правах першовідкривача дав їм назви: котласія, двинія, двинозаврія, іностранцева.
(Фото 2. Скелет і реконструкція м’язової системи двінозавра)
Київська журналістка Марічка Паламарчук у своїй статті «(Не) уславлені українці, які змінили хід історії: Володимир Амалицький» наводить цікаві факти про родину нашого земляка та епізоди з його біографії.
Ось деякі з них.
– Предки Амалицького по материнській лінії упродовж 300 років були воєводами та політичними діячами Речі Посполитої і Великого князівства Литовського.
– Художник Микола Прахов, двоюрідний племінник матері Амалицького, писав: «У бабусі моєї, Євдокії Василівни, на свята лунали білоруські й українські мова та пісні».
– Уперше зображення черепів і скелетів із колекції Амалицького у книзі «Вимерлі тварини» опублікував британський зоолог Едвін Ланкестер 1936 року.
– З рідними Амалицького тісно дружив художник Ілля Рєпін.
– Під час розкопок помічники з простого люду регулярно приховували знайдені кістки, аби потім вдома їх «препарувати», адже ширилися чутки, буцімто «лукавий пан» насправді риє золото.
– Знахідки Амалицького стали прототипами страшних хижаків у багатьох фільмах. Найвідоміші з них: «Прогулянки з монстрами. Життя до динозаврів» (документальна стрічка BBC, 2005); «Портал Юрського періоду» (серіал від Impossible Pictures, 2007-2011); «Земля: Біографія планети» (документальна стрічка National Geographic, 2010).
Підготували: Анна Гейбатова, Олександр Голяченко, селище Іршанськ
