Від юристки до далекобійниці: історія сміливої зміни професії

Людмила Лісовець закінчила Житомирський комерційний технікум за спеціальністю «Правознавство». Понад 20 років пропрацювала на різних посадах у Володарськ-Волинському районному суді, найдовше – судовою розпорядницею. Робота їй подобалася, вона почувалася комфортно в колі колег. Але кілька років тому вона залишила юридичну справу і стала далекобійницею. Тепер в екіпажі вантажної фури поруч зі своїм чоловіком підкорює дороги Європи.

Шлюб у них міцний, попри те, що доводилося упродовж років долати тривалі розлуки. Людмила працювала в рідному Хорошеві, а Сергій – спочатку на вантажному автомобілі за місцем проживання, а потім поїхав до Польщі. Пізніше йому запропонували роботу в одній із великих відомих європейських компаній із вантажних перевезень, зареєстрованих у Литві. Він там працює вже понад вісім років. Людмила завжди жила зустрічами й прощаннями, хвилюваннями за Сергія, адже він весь час у дорозі, серед чужих людей, у різних країнах, у різних умовах. Розлуки були по 65 і більше днів. Коли повертався на короткий термін, переважно на 28 днів, то його чекала домашня робота, вирішення нагальних сімейних проблем, візити до лікарні, зустрічі з рідними, друзями. Час пролітав дуже швидко, а потім знову розлука й очікування дзвінка.
Водійські права подружжя Сергій та Людмила Щербакови отримували разом іще в 2002-му році. І коли Сергій уже за багато років стомився від віддаленої роботи, то запропонував Людмилі працювати разом. Йому така думка прийшла в голову, коли побачив, що в його компанії вже з’являються екіпажі, де є жінки. Керівництво запропонувало Сергію поговорити на цю тему із дружиною. Він увесь час був без напарників. І перспектива працювати разом із дружиною видалася йому привабливою.
Людмила каже, що без вагань погодилася на цю пропозицію. Вважала, що прийшов час щось змінювати у житті. Спочатку пішла навчатися і здала на права водія категорії «Е» – водіння автомобіля з причіпом. І треба було ще скласти відповідний іспит на користування спеціальною чіпом-карткою, яка відстежує маршрут та інші дії керманича авто (ред.: картка цифрового тахографа). З усім Людмила справилася успішно.

– Згідно зі стандартами й вимогами, вантажівка може безперервно працювати впродовж 21 години. Із них 18 годин – це власне рух автодорогами, а інший час – відпочинок. Одна людина може безперервно бути за кермом не більше чотирьох годин. За цим ретельно стежить вмонтований в автомобіль комп’ютер. А коли ми в парі, то хтось працює, а хтось у цей час відпочиває. Це вигідніше і для компанії, і для працівників. Перевозимо ми дуже різний вантаж – від косметики, морозива, фруктів, овочів – до м’яса, риби та іншого товару, – ділиться Людмила.
Про те, що було найтяжчим у період адаптації до нової роботи, Людмила розповідає з усмішкою:
– Спочатку було важко управляти фурою. Це не просто вантажівка. Тут своя специфіка. І коли здаєш на категорію «Е», то це лише право на керування автомобілем із причіпом, але вмінь керувати фурою не набуваєш. Тому треба було «набивати руку». У Європі людину для роботи на фурі готують упродовж трьох років. Сергій допоміг мені здобути практику, і я швидко здолала цей бар’єр. Роботодавці допустили мене до роботи. Тепер ми разом долаємо дороги Європи: Іспанії, Франції, Італії, Німеччини, Австрії, інших країн, – розповідає Людмила. – Ми з чоловіком повноцінні партнери. Є ще деякі нюанси, які мені треба вдосконалити, я над цим працюю. Робота мені подобається. Дуже добре, що ми разом. Ми підтримуємо одне одного в усьому, надолужуємо той час, коли були в розлуці. У Сергія, наприклад, більше досвіду і вмінь технічних, – за потреби, він ними користується. А мені легше забезпечити нас обох харчуванням – приготувати щось смачненьке, потурбуватися про чистий одяг, постіль. Хоча Сергій теж любить готувати і частенько це робить. У нас є час на спілкування, обговорення різних сімейних питань. Для мене ще багато чого нового і в роботі, і в тому, що я бачу за вікном авто – нові міста, краєвиди. А Сергію це більш знайоме – він мені все розповідає, пояснює.
Я вже звикла, а спочатку була приємно здивована, що для екіпажів фур є відповідна інфраструктура на дорогах – є можливість прийняти душ, випрати одяг, поїсти. Це дуже полегшує працю й умови життя під час рейсів.

Як у кожній роботі, у цій теж є труднощі навіть для бувалих фахівців, розповідає Людмила.
– По-перше, треба бути дуже уважним під час роботи за кермом. Це велика відповідальність. Комп’ютер відслідковує кожен рух. Якщо випадково натиснеш на гальма, коли це не рекомендується – знімаються бали, і це впливає на нашу заробітну плату. Тому намагаємося працювати максимально уважно і згідно з вимогами. А ще упродовж короткого часу ти можеш опинитися на різних географічних висотах, у різних кліматичних умовах, переживаєш перепади температур, що теж відображається на самопочутті й фізичному стані. Бувають складні погодні умови: заливний дощ, сніг – тоді треба бути особливо уважним. Це хоч і цікаво, проте стомлює і потребує зусиль, аби стабільно працювати.

Ми запитали пані Людмилу, як поставилися до її вибору рідні, чи вона задоволена своїм вибором і чи може порекомендувати іншим жінкам обирати цю справу.
– Коли мої близькі почули, що я вирішила стати далекобійницею, то дехто здивувався, бо просто не очікував такого різкого повороту в моєму житті. Але не відмовляли, поставилися з розумінням і прийняли мій вибір. Зараз особливо мій тато пишається мною. Я дуже задоволена. Сама собі довела, що можу освоїти нову професію й добре працювати. Постійно намагаюся вдосконалювати свої навички, адже це необхідно в будь-якій професії. І якщо досягаю успіху, то відчуваю неймовірну радість. А ще моя робота дозволяє побачити світ, нові країни, здобути цінний досвід. У нашій компанії вже є кілька змішаних екіпажів, де працюють чоловік і жінка. Вони успішні. І ще є екіпажі з двох жінок. Так що цю професію все частіше опановують жінки й задовольняють усі вимоги працедавців і свої амбіції. Тому, я впевнена, що кожна жінка, за бажанням, може сісти за кермо вантажної фури. Трохи зусиль, трохи наполегливості – і все вийде!

Підготувала Світлана Федоренко
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу

Прокрутити вгору