9 листопада минув рік, як пішов у вічність наш видатний земляк, професор, доктор медичних наук, один із фундаторів соціальної медицини в Україні, громадський діяч, історик, краєзнавець Олександр Макарович Голяченко.
Із професором Голяченком я познайомився на другому році української Незалежності, запросив його на зустріч із учнями й колегами-вчителями Новоборівської середньої школи №1. Олександр Макарович без вагань погодився. Професор Голяченко говорив зрозумілою і доступною мовою про українську родину та здоров’я нації, про боротьбу українців за незалежність та виняткове значення української мови. Слухали його уважно, із захопленням. Олександр Макарович залишив запис: «Гарна школа. Молоді небайдужі вчителі. Доля України – у ваших руках. Хто вийде з ваших класів – патріоти, манкурти чи яничари? Постійно думайте над цим питанням, дивлячись у ці чисті дитячі очі».
Олександр Макарович Голяченко народився 13 лютого 1940 р. у селі Малі Горошки (нині смт Хорошів) у селянській родині. Із золотою медаллю закінчив Володарськ-Волинську середню школу, а в 1963 р. з відзнакою – Вінницький медичний інститут, де й працював від 1966 До 1972 р.; у 1972-1983 – на посаді лікаря. У 1979 р. захистив докторську дисертацію. Від 1983 до 2003 рр. – завідувач, а від 2003 р. – професор кафедри Тернопільського медичного університету. Він є автором понад 200 наукових праць, у т. ч. двох підручників, 21 монографії. Основними працями вважав підручники для медичних вузів України «Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров’я», 1997 р., а також «Історія медицини», 2004 р., та «Реформа охорони здоров’я в Україні», 2005 р. Під його керівництвом виконано 12 кандидатських та дві докторські дисертації. Упродовж тривалого часу він був відповідальним редактором журналу «Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України». Доктор медичних наук О.М. Голяченко сформував основні засади організації охорони здоров’я в самостійній Україні, обґрунтував цілі, завдання і методологію економіки охорони здоров’я як науки, відтворив історію української медицини з найдавніших часів до наших днів, ідентифікував її як наукове явище в світовому контексті.
Заслуговує на увагу активна громадська діяльність Олександра Голяченка у час становлення Української держави, зокрема як голови міського Товариства української мови, заступника голови обласної організації «Меморіал».
Професор Голяченко був надзвичайно простою та скромною людиною. Його приїзд у рідну Горошківщину ставав важливою подією для інтелігенції району. Він був бажаним гостем у редакції районної газети, місцевому історичному музеї, мерії селища Володарськ-Волинський. Він надихав людей своєю активністю, дієвістю, оптимізмом, енергією, інтелектом. З його приїздом до рідного краю на шпальтах «Прапора» завше з’являлись чудові матеріали від професора Голяченка: спогади про рідну школу, вчителів та однокласників, розповіді про колег-медиків, гострі та актуальні статті про проблемні питання в галузі охорони здоров’я України.
Нарис «Мої вчителі» є зразком любові до його величності – вчителя.
Олександр Макарович із теплотою та вдячністю згадує своїх вчителів: Анастасію Федорівну Чернілевську (Степаненко), Якова Мойсейовича Шлейфмана, Олександра Калістратовича Стадніка.
І як тут не згадати зустріч із однокласниками через 50 років, яка пройшла 12 серпня 2007 р. у стінах рідної школи. Натхненником та організатором її, звичайно, виступив Олександр Макарович. Він зумів не лише зібрати та упорядкувати надіслані матеріали від Валентини Білорус, Валентини Консевич, Бориса Криворучка, Миколи Коса, Світлани Кострицької, Марії Лавринчук, Ніни Павицької-Бордюг, Миколи Ренкаса, Володимира Тосіча, Броніслави Турчин, Таїсії Туровської, Віктора Юхна, Івана Яковенка, але й видати невеликим накладом книжечку «50 років після школи. 1957-2007» – спомини учнів 10-б класу, XVII випуску Володарськ-Волинської середньої школи 1957 р.
У ній є перший спогад із життя Сашка Голяченка, який стосується березня 1944 р., і я зрозумів, чому професор Голяченко завжди був прихильником знаменитої фрази Миколи Хвильового «Геть від Москви»: «… в містечку свистіли кулі. Це вертались червоні. Потім їх розмістили на певний час по хатах. Було декілька і в нашій хаті. У мене був маленький, надзвичайно розумний песик, я ним грався на подвір’ї. З хати вийшов червоний і просто так, «от нєчего дєлать», вистрелив в голову моєму песику. З тих пір я ненавиджу москалів».
Олександр Голяченко допомагав, сприяв та впливав на розвиток краєзнавчого руху у нашому краї. Професор брав безпосередню участь у двох Всеукраїнських науково-краєзнавчих конференціях, що відбулися у селищі Володарськ-Волинський (нині Хорошів). У вересні 1995 р. на форумі «Горошківщина крізь призму століть», присвяченого 450-річчя від часу заснування районного центру, Олександр Макарович виступив із доповіддю «Здоров’я нації як соціально-духовна категорія». У ній тоді ще доктор медичних наук говорив про українську націю, яка позбавлена національного ідеалу як своєрідної соціальної і духовної програми та стала полігоном для реалізації чужинських ідей, що мала для її здоров’я катастрофічні наслідки. А ще учений констатував, що впродовж століття українська нація служила гарматним м’ясом в експансіоністських діях Російської імперії, а втягнена в XX столітті насильницьким чином в комуністичний експеримент, понесла нечувані втрати.
Професор Голяченко став учасником конференції «Музеї історії – форпости краєзнавства» до 25-річчя від часу відкриття Володарсько-Волинського музею історії району, що відбулася у вересні 2013 року. У своєму матеріалі «Чому такі живучі імперські символи, або Чи є майбутнє у Горошок», науковець стверджував, що «Гольдштейн-штадт», або Володарськ-Волинський, є найбільш уражений більшовизмом райцентр Житомирщини. Він бачив майбутнє рідних Горошок за декількох необхідних умов: «Скинути рабську психологію перед Москвою, розірвати колючий дріт, що обплутав Володарськ, очиститись від скверни. Раб, як відомо, був забезпечений притулком, йому давали їсти, на ніч – жінку, його завдання було працювати. Деякі раби були щасливі від такого розпорядку, але більшість прагнули волі. І вони досягли волі, правда, тепер їхнє майбутнє залежить тільки від них».
Мене переповнювала гордість за нашого земляка, коли влітку 2011 р. я побував на презентації наукової праці Олександра Макаровича «Реформа охорони здоров’я в Україні: як вийти з кризи», що відбувалася в одному із конференц-залів Українського дому. На презентації професор Голяченко детально зупинився на головних питаннях реформування та обґрунтував організаційний, економічний та управлінський аспекти проблеми. У своїй книзі учений розкрив шляхи реформування української охорони здоров’я.
Олександр Макарович Голяченко є не лише науковою гордістю нашого краю. Ця видатна постать й одночасно скромна людина, залишиться в пам’яті земляків як відомий благодійник. Фінансова підтримка у будівництві української церкви, поновлення експозицій музею історії району, видання краєзнавчої літератури – неповний перелік добрих справ нашого земляка. Сьогодні, дивлячись на пам’ятник Т. Г. Шевченку, що був у 2015 р. споруджений у центрі Хорошева, я із вдячністю згадую великого сина Горошківської землі Олександра Макаровича Голяченка. Коли громадськість району розпочала збір коштів на встановлення у райцентрі пам’ятника Кобзарю, то Олександр Макарович активно долучився до цієї ініціативи, переказав власні кошти – 10 тисяч гривень, чим продемонстрував свою щиру повагу до Великого Кобзаря та своєї малої батьківщини.
Колеги-медики із Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського високо оцінюють професіоналізм та науковий авторитет нашого земляка. Професор Голяченко був експертом Вищої атестаційної комісії України та членом спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій. Олександр Голяченко залишиться в пам’яті працівників університету не лише як визначний організатор охорони здоров’я, але й як талановитий науковець. Упродовж трудової діяльності Олександр Макарович проявив себе як досвідчений педагог і вихователь студентської молоді. Його порядність, працелюбність, уважне ставлення до людей, прагнення робити добро заслуговують найвищої оцінки і є прикладом для наслідування.
Якось я запитав у Олександра Макаровича, чому він вирішив стати лікарем. Професор пригадав одну історію свого дитинства.
– Тоді в Горошках (в кінці 1940 – на початку 1950-х рр.) лікарів можна було порахувати на пальцях, але найпопулярнішим був доктор Матківський. Він лікував усі хвороби. Коли я з мамою переступив поріг його кабінету, у мене склалось враження, що Матківський мене чекає. Ніби не було у нього більших турбот, ніж надати мені допомогу. І я безмежно вірив цьому лікареві. Досі пам’ятаю тепло його м’яких пальців і долонь, – розповів Олександр Макарович.
Професор Голяченко додав, що саме лікар Степан Якович Матківський зіграв вирішальну роль в обранні професії, і він завжди розповідав студентам про лікаря Матківського в контексті визначення місця так званої родинної медицини в системі медичної допомоги.
Наш дорогий земляче Олександре Макаровичу! Ми Вас любимо, гордимося, пам’ятаємо!
Олександр Голяченко,
краєзнавець
