Шостий місяць в Україні триває широкомасштабна агресія російської армії. На захисті суверенітету й незалежності країни у строю поруч стоять чоловіки й жінки. Із перших годин війни 30 працівників і 22 працівниці відділення поліції у Хорошеві перейшли на цілодобову посилену службу. Із цього моменту вони забули про вихідні, а з рідними бачилися рідко. У кожного й кожної додалося багато завдань, які й до того були нелегкими. Спільно з військовими та тероборонівцями правоохоронці забезпечували діяльність блокпостів, правопорядок у населених пунктах громади, викривали злочинців, усіляко допомагали населенню. Нині вони продовжують успішно виконувати свої завдання на усіх напрямках.
Про роботу в умовах війни, про складнощі та пережиті особисті історії ми поспілкувалися із трьома представницями відділення поліції.
Діна Николайчук в органах внутрішніх справ служить із 2007 року. До 2020 працювала у слідчому відділенні, а потім очолила слідчий відділ відділення поліції номер чотири та стала заступницею начальника відділення поліції.
– Із перших днів повномасштабного вторгнення весь особовий склад нашого відділення перевели на посилений режим несення служби. Тривалий час ми цілодобово перебували на місці дислокації та позмінно несли службу. Як на мене, немає різниці, поліцейський ти чи поліцейська – ми всі свідомо обрали цю професію, прийшли до неї, склали присягу на вірність українському народові. Тяжко не було, мабуть, взнаки далось те, що я навчалась чотири роки в Харківській національній академії внутрішніх справ, де весь час проживала в казармі та добре знаю всі труднощі служби. Наша робота завжди сповнена і цікавих, і трагічних історій, – розповідає Діна Николайчук.
У своїй роботі поліцейська цінує життєвий і професійний досвід, який вона набуває під час служби. Їй доводиться часто зустрічатися з різними людьми – за статусом, достатком, станом здоров’я тощо. Із кожним треба знайти спільну мову чи знайти підхід, аби успішно розкрити злочин, чи допомогти потерпілим. – Взагалі наша робота пов’язана з ризиком, особливо тепер, коли йде війна. Саме поліцейські фіксують злочини, які коїть на території України російська армія. Ми першими приїжджаємо на місце виявленої збитої ПВО ракети, при цьому не знаємо, чи здетонує вона, чи ні. Ми оглядаємо її, вилучаємо, призначаємо низку експертиз. Ми бачимо, до яких страшних наслідків може призвести вибух ракети. Тому закликаю усіх у першу чергу не ігнорувати сигналу повітряної тривоги, оскільки після його оголошення маємо лише кілька хвилин, аби дістатись укриття. Часто ми бачимо, що лунає сигнал повітряної тривоги, а діти продовжують гратись на майданчиках, іноді навіть без догляду дорослих. Батькам обов’язково потрібно відпрацювати з дитиною дії на випадок прильоту ракети поблизу, – каже пані Діна.
Правоохоронці – такі ж живі люди, як і інші. І вони теж тривожаться за життя і здоров’я власних родин в умовах воєнного стану. Багато з них відправили своїх дітей та батьків у більш безпечні регіони. А самі залишились виконувати свою роботу. – У мене жодного разу не було думки залишити рідне селище та улюблену роботу. Я тут народилась і живу. Власним прикладом намагаюсь прищепити синові любов до Батьківщини. Якісно виконаною роботою хочу зробити хоч найменший внесок у здобуття Перемоги над ворогом та побудову мирного майбутнього нашим дітям, – додала Діна Николайчук.
Поліцейська Сектору реагування патрульної поліції Хорошівського відділення поліції номер чотири Світлана Тичина у правоохоронних органах працює з жовтня 2021 року. Свій професійний досвід вона здобувала переважно саме у воєнний час.
– Ранок 24 лютого залишиться в моїй пам’яті на все життя, як і для кожного жителя нашої країни. Він почався із дзвінка моєї колеги о 5:55 ранку і слів: «Бойова тривога!». У той момент, щойно прокинувшись, я ще, мабуть, до кінця не усвідомлювала, що відбувається. Однак я ніколи не забуду цього почуття – від неприйняття та нерозуміння ситуації до тривоги і страху навіть не за себе, а за своїх рідних. Від самого початку повномасштабного вторгнення зрозуміла, що хвилююся найбільше не за себе, а за свою сім’ю. Уся моя родина залишилася вдома, ніхто нікуди не виїжджав, ми постійно на зв’язку, віримо та сподіваємося на Перемогу, – мовить поліцейська.
Тепер патрульні цілодобово перебувають у повній готовності до несення служби та охорони громадського порядку. У цей важкий час для них головне – тримати стабільною ситуацію на території громади, виявляти колаборантів та ворожих агентів, знешкоджувати їх у різний спосіб. Та і випадки домашнього насильства, конфлікти між людьми та інші правопорушення нікуди не зникли. – Проблема домашнього насильства гостро стояла як до війни, так і досі залишається актуальною. На жаль, воєнні дії мало змінили статистику таких випадків. Брак моральних цінностей, вживання спиртних напоїв, на фоні якого, зазвичай, розвиваються конфлікти та суперечки, все ще залишаються визначальними факторами численних звернень громадян до органів правопорядку з даною проблемою. Поліцейські в межах їхніх повноважень вживають всіх можливих заходів: від проведення профілактичних бесід із кривдниками до складання відповідних адміністративних матеріалів, аби подолати цю проблему в суспільстві, – додає Світлана Тичина. Загалом наша робота – це постійний ризик та небезпека. Часто правопорушники можуть повести себе агресивно та навіть неадекватно.Тому дуже важливо правильно і вміло діяти і говорити, аби знизити напругу конфлікту. Цьому сприяють професійна підготовка та практичний досвід, а, можливо, і жіноча інтуїція та уміння правильно комунікувати.
Попри всю складність служби та навіть у теперішніх умовах війни у мене жодного разу не виникала думка про звільнення чи переїзд у більш безпечне місце. Насамперед тому, що це моя земля, моя Батьківщина, і ніхто, навіть російські загарбники не зможуть змусити мене покинути рідний дім. А по-друге, я складала присягу на вірність українському народові, й жодні труднощі не мають цю клятву похитнути. Така моя громадянська позиція і професійний обов’язок, – зазначає Світлана Анатоліївна.
Чотири роки служить в органах правопорядку дільничною офіцеркою Хорошівського відділення Ганна Сірик. Для неї 24 лютого розпочалося зі дзвінка чергового, який повідомив про збір. Одним із завдань було охороняти адміністративну будівлю. Працювали у посиленому режимі. – Спочатку було тяжко, бо не очікувала такої ситуації, але згодом звикла. Щоб убезпечити своїх рідних, запропонувала їм поїхати за кордон, але вони відмовилися у зв’язку з тим, що я лишаюся тут. Провела з ними інструктаж щодо поведінки під час обстрілів. Нині працюємо у звичному режимі, розглядаємо звернення громадян, виїжджаємо на виклики та повідомлення. Статистика фіксує зменшення правопорушень через запровадження воєнного стану та комендантської години. Громадяни усе ж таки намагаються здебільшого дотримуватися цих вимог. А тих, які порушують, притягуємо до відповідальності та проводимо превентивні заходи. Під час моїх чергувань доводилося допомагати вимушеним переселенцям, які приїхали в нашу громаду.
У своїй роботі найбільше ціную те, що можу допомагати людям, а ще віддаю шану нашому згуртованому колективу. За час, поки триває війна, жодного дня не виникала думка залишити поліцію. Зазначу, що навіть якби тут не працювала, все одно не полишила б країну, – поділилася Ганна Сірик.
Мої співрозмовниці наголошують, що незалежно від статі всі поліцейські ретельно виконують свою роботу і спільно несуть труднощі служби. Жінка-поліцейська так само морально та емоційно готова СЛУЖИТИ і ЗАХИЩАТИ, як і чоловік-поліцейський. Проте відзначили, що часто саме жіночий підхід та й просто жіноча присутність сприяють вирішенню багатьох ситуацій. Наприклад, тих, що стосуються домашнього насильства, конфліктів між громадянами чи при роботі з дітьми і підлітками.
Як відзначили наші героїні, із початком повномасштабної війни їхній колектив став більш згуртованим, усі відчули підтримку один одного та й помітно зросла довіра громадян до поліцейських.
Записала Ірина Сівінська
