І знову тяжка трагічна звістка прийшла у Хорошівську громаду. 18 листопада під Бахмутом на Донеччині загинув Герой-Захисник, 20-річний житель села Давидівки Банул Кирило Анатолійович.
Народився Герой 7 травня 2003 року в Давидівці. У 2018 році з відзнакою закінчив місцеву дев’ятирічку. Поза конкурсом вступив на навчання за профілем «математика та економіка» до Житомирського обласного ліцею-інтернату для обдарованих дітей. Після нього у 2020 році вступив до Національної академії внутрішніх справ у м. Києві. Вступав у такий заклад, бо дуже хотів змінити щось на краще в державі. У січні 2023 року, навчаючись на третьому курсі академії, перевівся на заочну форму. Короткий час працював у Хорошівському відділенні поліції №4 Житомирського районного управління.
Кирило виношував думку про те, щоб стати на захист України безпосередньо на полі бою. Тому готувався, посилено займався спортом. Він знав, що батьки будуть хвилюватися, і, можливо, відмовляти. Тому батьків поставив перед фактом, коли питання про його перехід до полку «Сафарі» було вирішено остаточно, він поїхав на тренування.
У березні він став добровольцем штурмової бригади Гвардії Наступу «Лють» Національної поліції Міністерства внутрішніх справ України у складі полку «Сафарі». Мав звання молодшого сержанта і служив на посаді бойового медика.
18 листопада, виносячи з поля бою 200-х під обстрілом противника, повертаючись у бліндаж, він дізнався, що є поранений. Рятуючи життя побратима, він загинув.
Біль і смуток торкнулися сердець не лише батьків Кирила – Олени Володимирівни та Анатолія Миколайовича, а й трьох сестричок: Катерини, Ксенії і Кіри, рідних і близьких, побратимів, односельців, мешканців Хорошівської громади.
Батько Героя – Анатолій Миколайович – був учасником АТО в 2014 році у складі 95-ї десантно-штурмової бригади. Пройшов Слов’янськ, гору Карачун, інші гарячі бойові точки війни. І коли почалося повномасштабне вторгнення, він спочатку стояв на блокпостах у територіальній обороні, а пізніше у складі 30-ї механізованої бригади служив сержантом протитанкового взводу. Визволяв Харківщину, зокрема й Ізюм, був на Донбасі, воював у районі Бахмута, саме в тих місцях, де й загинув Кирило.
Рідні Кирила згадують про нього тільки найкраще – він був добрим, скромним, товариським, життєрадісним. Цінував своїх рідних, був люблячим сином.
Матуся Олена Володимирівна з болем у серці розповідає: «У Кирила було багато друзів. Особливо тісно він спілкувався зі своїми однокласниками з ліцею. Це дуже свідомі молоді люди, щирі патріоти України. Вони Кирила в усьому підтримували.
Наш син завжди був веселим. Любив займатися спортом. Любив тварин. Якось із лісу привіз кота, який і досі у нас живе».
Тато, Анатолій Миколайович, розповів, що Кирило любив працювати з ним у гаражі. Вони разом займалися столяркою. «Ми зробили станок на комп’ютерному управлінні. Я робив механіку, а електроніку і програмування – Кирило», – розповідає він.
23 листопада жителі Хорошівської громади зі сльозами та болем провели свого захисника в останню путь.
Зустрічали траурний кортеж у Хорошеві, у Дворищах і в Давидівці живим коридором із квітами.
У Хорошеві на площі біля будинку культури попри морозну погоду зібралося багато людей. Тут відбувся мітинг із вшанування загиблого Героя.
Зі словом до присутніх звернувся заступник Хорошівського селищного голови Сергій Засімчук. «Мужній воїн, який до останнього подиху вірив у Перемогу, поліг за свою країну та наш спокій. Війна забрала у батьків – сина, у сестер – брата та друга, у військовослужбовців – надійного побратима, у громади та держави – захисника. Кирило залишився назавжди 20-річним».
Слово про Захисника також мовив представник Департаменту особливого призначення Національної поліції України в Житомирській області Дмитро Пінчук.
Заупокійну літію провів військовий капелан отець Микола та ще три священники храмів ПЦУ Хорошівської громади.
Під траурну музику духового оркестру кортеж із тілом вирушив у Давидівку.
На кладовищі виступила з промовою староста Давидівського округу Галина Перчук. Вона розповіла коротку біографію Героя, висловила глибокі співчуття родині загиблого і запевнила, що пам’ять про Героя залишиться назавжди в серцях земляків.
Поховали Банула Кирила на кладовищі в рідному селі з усіма громадянськими та військовими почестями.
Про те, що Кирило був гідним та відповідальним побратимом, надійним другом, якого поважали та цінували, свідчать слова його безпосереднього начальника по службі, старшого сержанта, заступника командира взводу Юрія Корнійчука. Він розповів: «Кирило був найхоробрішим воїном у взводі. Служив взводним медиком. Постійно був на бойових виходах. Коли щось найскладніше й найнебезпечніше треба виконати – Кирило завжди був першим.
У день, коли він загинув, бійці парами йшли забирати тіла загиблих воїнів із поля бою. Він був зі своїм найкращим другом на позивний Барт. Вони вдвох винесли тіло загиблого. Якраз розпочався серйозний ворожий обстріл. Бійці поспішили у бліндаж, щоб заховатися. Проте із радіостанції Кирило почув, що одного із побратимів поранило. Його Барт просив почекати, проте він тут же вискочив із укриття й побіг на допомогу товаришу в інший бліндаж. Загинув, рятуючи побратима.
Таких бійців, які в 20-річному віці були б настільки безстрашними й відповідальними, як Кирило, дуже мало».
Усього 20 років відміряла йому доля. Він дуже хотів жити, мав багато мрій і планів. Кохав дівчину, планував одружитися… Проте ворог усе це перекреслив. Війна забирає найкращих.
Ми маємо пам’ятати, яку ціну ми платимо за нашу Перемогу. Кожен і кожна з нас має робити усе можливе і неможливе, аби підтримувати захисників у боротьбі за визволення України. І святий обов’язок усіх живих – пам’ятати Героїв, які віддали життя за Україну!
Герої не вмирають!
Надія Панченко
