22 липня 2022 року за рішенням виконкому Хорошівської селищної ради демонтували бюст російському фельдмаршалу Михайлу Кутузову. Таким чином Хорошів став одним із перших у питанні деколонізації культурного простору України. Упевнений, що до цього процесу долучиться й Одеса з пам’ятником «засновниці» Катерині ІІ та інші міста і селища України.
Загалом пам’ятники, монументи, меморіальні дошки – це різновиди монументальних об’єктів, які мають спільну рису – увічнювати пам’ять про важливі історичні місця, події чи осіб. На жаль, однією історією увічнення не обмежується, а росія активно використовує ці об’єкти як бойову пропаганду і вагомий елемент у своїй гібридній і перманентній війні проти України та нищення всього українського в Україні (в Росії цей процес давно завершеннй, а українська діаспора давно зросійщена). Саме завдяки таким пам’ятникам, пам’яткам Росія продовжує утримувати Україну в своєму інформаційному, культурному, а, значить, і в політичному просторі. Тому хорошівчани це повинні розуміти й не плутати свої особисті враження і спогади із суспільними й державницькими процесами. З цього приводу є хороша стаття Ані Яблучної «Чому в Україні не місце радянським пам’ятникам» (вебсторінка Ukraїner, 7 липня 2022 р.). Її суть можна і розглядати ширше і в питаннях деколонізації України. Ось декілька основних аргументів про ліквідацію пам’ятників із цієї статті: «Пам’ятники, як інструмент міфотворення» (йдеться про те, що пам’ятники увічнюють не тільки самих осіб, а й їхні ідеї, а які ідеї у російського фельдмаршала, імперця, думаю, зрозуміло усім); «Пам’ятники – не «внє палітікі»» (Росія використовує їх для означення своїх кордонів, як державних, так і «руського міра»); «Пам’ятники – це маркер фізичного і культурного простору» (У центрі населеного пункту є пам’ятник Кутузову (Пушкіну, Катерині …). Згодом тут закладають парк, сквер чи називають вулиці на їхню честь, що призводить до нормального ставлення до цих контроверсійних постатей російського політикуму чи культури. А Росія все це, навіть свою церкву, використовує і БУДЕ використовувати для нищення всього українського й заміни його малоросійським!). Скільки ще Голодоморів, ГУТабів, війн та вбивств потрібно, щоб усі українці зрозуміли всю імперську, українофобську суть Московії?! Коли є Україна, її власна історія та культура, значить, немає імперської Росії, і навпаки.
Загалом Кутузову, як особі, так і його пам’яті, не везло. Сучасники ганили його за те, що він уникав генеральної битви і здав Москву, а згодом після смерті надали статус «ізбавітєля» від Наполеона. Комуністи – за те, що він царський генерал і кріпосник, а згодом Сталін, коли йому припекло, змінив («легалізував») ставлення до Кутузова.
Усі ці процеси відображалися і на історії Хорошева. У 1912 році в імперії широко відзначалося 100-річчя перемоги над Наполеоном, і містечко Горошки перейменували в Кутузове. Через 9 років комуністичний режим змінив назву на честь свого «мученика» Володарського. У 1950-х роках, унаслідок укрупнення колгоспів селища, об’єднаному колгоспу дали назву Кутузова (кріпосник та імперський полководець). Пам’ятник був поставлений 23 серпня 1959 року і простояв до серпня 2004 року (постамент залишився, а бюст був викрадений). Останній пам’ятник простояв із 17 вересня 2005 по 22 липня 2022 року.
Що ж далі… Відділ культури вніс до Хорошівської ради своє бачення подальшого використання постаменту, на якому варто встановити кристали кварцу як символи Хорошівського краю, адже локація для фотографування туристичних груп тут має бути. Також внесена пропозиція спробувати виставити на аукціон сам бюст Кутузова, а отримані кошти перерахувати на потреби ЗСУ чи одній із бригад. Хай російський фельдмаршал принесе хоч якусь користь обороні України.
Група краєзнавців пропонує перейменувати Кутузівський парк на Горошківське замчище імені Юрія Немирича. Зрозуміло, якщо немає пам’ятника Кутузову – то не Кутузівський. Чому ж не парк, а замчище? Історично, науково правильно називати даний об’єкт замчищем – залишки замку. Замок є первинний, парк – вторинний. Хорошівський замок активно розбудувався Юрієм Немиричем у середині 17 століття. На сьогодні збереглися два бастіони замку (східний та південно-східний) з усіма елементами, характерними для замку, який будувався в часи активного використання вогнепальної зброї (камінні замки будувалися в часи середньовіччя. Бастіони мають чіткий правий і лівий фаси і фланки, між бастіонами – куртина, бастіонний фронт та кавальєр (2-й вал). Отже, замчище, до того ж ця назва буде інформативнішою для туристів та екскурсантів. Зберігаючи у назві об’єкту назву населеного пункту Горошки, ми зберігаємо історичну пам’ять, адже саме ця назва селища протрималася найдовше, починаючи з 17 століття і до 1912 року.
Стосовно імені, то Юрій Немирич – один із визначних діячів 17 століття, доля якого пов’язана з Хорошевом, Житомирщиною, Україною, Польщею, Литвою. Юрій Степанович належав до славного українського шляхетського роду. Навчався в Раківській социніанській академії та студіював курси в університетах Лейдена, Амстердама, Оксфорда, Кембриджа, Парижа (тут захистив дисертацію з права з порівняння політичних і юридичних систем Речі Посполитої та Московії). Після повернення з Європи долучився до розбудови замку в Горошках, який був придбаний Степаном Немиричем у 1625 році у Рафала Лещинського. Спочатку він негативно сприйняв національно-визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького і воював у Зборівській битві на боці королівських військ. Після Зборівського договору повернувся у свої маєтки, проте міщани Горошок і селяни округи не бажали відновлення колишніх порядків, підняли повстання у 1650 році і штурмом узяли замок. Згодом Юрій Немирич змінив свої погляди і перейшов на службу до Богдана Хмельницького. Разом із новим гетьманом Іваном Виговським він розробив ідею нової унії, рівноправного союзу Руського князівства (України), Литви, Польщі. У новій Речі Посполитій він займав посаду канцлера, очільника уряду Руського князівства. У червні 1659 року у складі українського війська брав участь у переможній битві під Конотопом над Московією. Московія, не зумівши перемогти Україну на полі бою, почала активно розколювати українську еліту та суспільство. Того ж 1659 року Юрія Немирича вбили промосковські козаки поблизу Ніжина. Так загинув видатний державник, гуманіст, дипломат, офіцер, юрист, прихильник європейського вектора розвитку України.
Горошками далі володіли його син Теодор Немирич, а у І пол. 18 століття – Кароль Немирич. Дружина Кароля – Антоніна Немирич (дів. Єловицька) була відомою польською поетесою доби бароко.
Звісно, таке кардинальне перейменування потягне за собою і зміну назви пам’ятки: із пам’ятки садово-паркового мистецтва на пам’ятку історії – це повинні враховувати депутати при голосуванні. Загалом у сучасному українському законодавсті є 8 видів пам’яток. За визначенням до Хорошівського замчища найближче є саме пам’ятка історії – це визначне місце, яке пов’язане з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих історичних осіб, культурою і побутом народу.
Загалом війна прискорила всі процеси, які відбуваються не тільки на політичному, а й у культурному і ментальному рівнях самих українців. Тут усе має значення: які й кому пам’ятники стоять, на яких вулицях і на честь кого названі вулиці, в яку церкву ходять українці, яка музика лунає в культурному і громадському просторі України. Адже всі ці чинники впливають на націотворення, а чи є українська нація зараз – то щодня рашистам відповідають на це питання наші ЗСУ, волонтери та патріоти.
Ігор Цвіра
