Об’єднуватись і працювати для спільної перемоги – нині це не просто гасло, а спосіб життя для багатьох українців. Так живе і Рижанська громада. Активні жінки Лариса Шевчук, Неля Малярчук, Наталія Українець, Наталія Дзідзян, Олена Остапчук, Олена Обухова, Наталія Остапчук, Ганна Струкова, Світлана Карпова, Світлана Батюк охоче об’єднались навколо ідеї Світлани Миколаївни, переселенки із Маріуполя (прізвище не вказуємо із міркувань безпеки), плести маскувальні сітки.
Ми коли переїхали з чоловіком сюди (у село Рижани), то я одразу зрозуміла, що треба шукати справу, яка допоможе вийти із депресії. Найкращою ідеєю тоді для себе я вважала волонтерство. І натрапила на оголошення, що у Хорошеві жінки збираються в будинку культури та плетуть маскувальні сітки. Я також туди поїхала кілька разів. Але дорога забирала багато часу, тому ми попросили брати роботу із собою в Рижани. Охочих долучитись до нас було чимало, тому згодом ми вже самостійно закуплювали сітки та тканини і вже працювали лише силами рижанців, – захоплено розповідає пані Світлана.
Велика підтримка та допомога для волонтерок була від директорки Рижанського ліцею, яка люб’язно надала дуже зручне приміщення, де можна було працювати з ранку і до пізнього вечора. До роботи волонтерів долучались також і техпрацівниці, котрим директорка дозволяє працювати разом із іншими жінками у робочий час, долучались і вчителі. Часто, коли є замовлення від волонтерів чи напряму від наших захисників, усі працюють допізна, аби встигнути.
Пані Світлана розповідає, що давно шукала волонтерські організації і познайомилась із Вікторією Сидоренко-Кіндрат, Максимом Білоусом та іншими хорошівськими волонтерами. Після цього налагодилось постачання готових сіток на передову.
«Варто зауважити, що використовувати звичайну тканину ми не хотіли, намагались робити сітки якісно. Спочатку жителі приносили різні речі підходящих кольорів, різали їх на стрічки, і ми виготовляли з них сітки, а пізніше нам дуже допомагали із Києва. Світлана Малярчук працює на заводі із пошиття військового одягу. Вона і збирала усі обрізки та передавала нам у Рижани маршрутками або й привозила сама. Потім ми побачили, що цього не вистачає, тому стали тканини закуповувати. Коштами постійно нам допомагають місцеві жителі. Дуже приємно, що люди приносять на потреби, хто скільки може. Це можуть бути 50 гривень, є такі, що лишають і 1000 гривень. Ми щиро вдячні кожному, адже це все для наших захисників. І саме вони надихають нас і далі трудитись та працювати якісно, адже саме наші сітки хвалять за якість», – ділиться переселенка Світлана.
Варто тут згадати, що і донька пані Світлани Юлія, теж переселенка, дуже багато допомагає: надає кошти, закуповує віск, бере участь у всіх волонтерських процесах: виготовляє окопні свічки, плете сітки, закуповує до них тканину тощо. А мама Світлани Ганна Семенівна теж активно допомагає: теж у різних процесах задіяна, але найбільше займається в’язанням теплих шкарпеток захисникам на передову. Дуже багато вже виготовила і передала.
Співпраця із волонтерами нині не лише у виготовленні сіток. Часто рижанці збирають продукти харчування, печуть смаколики, ліплять вареники. Найбільше печуть пироги та різну здобу Тетяна Кириченко, Лариса Бахур, Людмила Чевпотенко, Галина Григор’єва та інші. А ще всі долучаються до зборів коштів та купують аптечки, мішки, певні продукти. Ніколи не відмовляють жінки жодному проханню, адже саме взаємодопомога наближає нас до Перемоги.
Дуже багато допомагає родина настоятеля храму Різдва Богородиці (ПЦУ) священника Віктора Опанасюка і особистими коштами, і від громади: надавали віск для окопних свічок, матушка часто пече різні солодощі, допомагали в заготівлі городини і різної консервації – все це для захисників.
Велика робота кипить навколо Рижанського ліцею. Адже тут і плетуть маскувальні сітки, і готують разом із кухарями закладу їжу на передову. А ще найприємніше для захисників – теплі дитячі слова у листах та в листівках від учнів та учениць ліцею. Все село активно доєднується і допомагає.
До волонтерської роботи рижанців долучаються жителі Волянщини і Жовтнівки: надають молочні продукти (сир, сметану, інше), яйця, а також все, чим можуть поділитися.
«Знаєте, саме плетіння сіток так здружило нас. Не війна, а сітки. Бо спільна праця лікує нас від хвороб і депресій. Гуртом ми піднімаємо настрій та дух одна одній. Часто приходять і дітки зі школи. Молодь після роботи також доєднується. Незважаючи на те, є замовлення, чи немає, ми збираємось щодня із 9.00 до 14.00 та плетемо на випередження, адже часто є прохання термінові. Тому ми завжди готові допомогти. Все це розпочалось із січня і не зупинилось досі. Я впевнена, що і не спиниться аж до Перемоги! Ми не втомимось працювати і допомагати нашим хлопцям. Зараз стає важче збиратись, адже починаються городи, проте ніхто не нарікає, адже від нашої праці залежить їх захист. Тому ми працюватимемо!» – впевнена Світлана Миколаївна.
А ми дякуємо усім, хто працює на Перемогу!
Світлана Федоренко
