Неділя 12 лютого була тяжкою і сумною для родини Ющенків, усього села Жовтнівка Рижанського старостинського округу Хорошівської територіальної громади. Тут проводжали в останню скорботну дорогу сина, брата, чоловіка, батька, друга, побратима, земляка, загиблого на Донеччині Тараса Васильовича Ющенка. Разом із земляками розділили горе багато жителів навколишніх сіл, усього старостинського округу та Хорошівської громади. Сотні людей прибули до батьківського дому воїна Тараса, де відбувалася заупокійна служба над тілом загиблого за Україну бійця. Відспівували Героя, який віддав життя за рідну землю і за волю українського народу, чотири священники ПЦУ: о. Віктор – настоятель Рижанської церкви Різдва Пресвятої Богородиці, о. Андрій – настоятель Небізького храму святого Івана Богослова, о. Даміан – благочинний монастиря преподобного Паїсія Величковського із Хорошева, о. Микола – настоятель храму святого Дмитрія Солунського із с. Буки Іршанської територіальної громади.
У селі всі пам’ятають Тараса веселим, завжди усміхненим, товариським. Народився він у Жовтнівці у березні 1990 року. Був у родині наймолодшим, мав двох старших сестер – Олю і Дашу. Зростав у своїх батьків господарем, трудівником. Батько Василь Сергійович часто був на заробітках, то праця по домашньому господарству лягала на плечі Тараса. Він умів і косити, й орати городи, доглядати коней, іншу домашню худобу, тварин, птицю. Усе робив із любов’ю, підтримуючи маму Галину Леонідівну та сестер.
Навчався до 9 класу в Рижанській школі. Як розповідали Зоя Пилипівна Седляр, перша вчителька, та Наталія Олександрівна Сидоренко – класна керівниця Тараса, – він був гарним учнем, відповідальним, виявляв лідерство та користувався авторитетом в учнівському колективі.
Після школи юнак навчався в Житомирському медичному коледжі. У 2012 році був призваний на строкову армійську службу, прийняв Присягу на вірність Україні. Служив у Києві в інженерних військах. Із початком російсько-української війни, в 2014 році, він служив у 95-й бригаді. Воював із ворогом у гарячих точках, захищаючи український Донбас.
Коли вийшов у резерв, жив цивільним життям, працював на будівництві в Україні й переважно за кордоном – у Польщі та Чехії. Проте завжди тримав зв’язок зі своїми бойовими побратимами. У 2016-му одружився з коханою Іриною. Народилася у них донечка Соломійка. Тарас із любов’ю ростив і виховував свою дитину. Дівчинці зараз уже 6 років.
На момент повномасштабного вторгнення російських загарбників в Україну Тарас працював за кордоном, у Чехії. Якнайшвидше він поспішив додому, і перш ніж прийшов до батьківської хати, вже був на службі в ЗСУ в своїй 95-й бригаді. Пізніше був переведений в іншу бригаду ЗСУ і там теж служив у званні старшого сержанта на посаді командира відділення 2-го зенітного ракетного взводу зенітної ракетної артилерійської батареї.
Загинув 2 лютого біля населеного пункту Красна Гора Донецької області в результаті кульового поранення під час стрілецького обстрілу противника.
На подвір’ї батьківської хати під час заупокійної служби слово мав о. Андрій. Він наголосив усім присутнім про те, що ми маємо такі страшні втрати, хоронимо своїх захисників через наше лояльне ставлення до всього російського – мови, церкви, пісень і т. д. А тепер рашисти прийшли усе це «захищати» у наш дім і стирають з лиця землі наші міста і села, вбивають мирних жителів. Тепер ми маємо рішуче відмовитися від усього ворожого. У нас є власне, українське – і мова, і церква, і культура. І ті, хто ще цього не зрозумів, має добре подумати.
Проводжали Героя в останню скорбну дорогу на колінах з тяжким серцем і сльозами. Бо прощалися з молодим чоловіком у розквіті життєвих сил. Йому би жити, радіти життю, виховувати діток, зміцнювати державу… Та російський кат забрав це молоде життя.
На кладовищі зі словами співчуття батькам, родині Ющенків та глибокої скорботи з приводу загибелі земляка-воїна виступив староста Рижанського округу Михайло Кухтицький. Вчительки, що навчали Тараса, Зоя Седляр та Наталія Сидоренко висловили свій біль і сум, що доводиться ховати колишнього учня, прекрасну людину, вірного сина України. А також вони щиро подякували Герою за його жертовність і подвиг із захисту Батьківщини. Виступив також земляк Василь Остапчук із Знам’янки, який звернувся до побратимів загиблого воїна, щоб вони подали клопотання про відзначення Тараса Ющенка державною нагородою за його військовий подвиг.
Священник о. Віктор гаряче наголосив присутнім про те, що ми усі маємо говорити і молитися своєю, українською мовою і ходити у свою, українську церкву, яка молиться за Україну, за її керівництво, за її воїнство, за Перемогу над ворогом.
Поховали Героя Тараса Ющенка на місцевому кладовищі.
«Тарас був щирим і відданим патріотом України. Він жодної хвилини не сумнівався, чи йти йому в лави ЗСУ. Повернувся з-за кордону і зразу пішов на захист Батьківщини. У нашій пам’яті він залишиться любимим братом і завжди ми його пам’ятатимемо з усмішкою на обличчі», – сказала сестра Тараса Ольга.
Доземно вклоняємося усім загиблим Героям за їхній подвиг в ім’я Батьківщини, за те, що своїми життями виборювали Свободу і Незалежність України!
Героям слава! Герої не вмирають!
Підготувала Надія Панченко
