Тетяна Михаленко: «… ми ще ніколи так не любили і не цінували свою Батьківщину, як тепер»

Дівчина родом із Теренців Хорошівської громади вірші почала писати ще в дитинстві. Навчаючись у школі, Тетяна неодноразово брала участь у творчих конкурсах. Її проникливі поезії друкувалися в газеті «Прапор». В юності її твори набули глибшого змісту. А нині, коли рідна Україна в огні й виборює свою свободу та незалежність у кривавій борні з московитами, тематика творів авторки теж змінилася. У кожному рядку – глибока любов до Батьківщини, рідного краю, отчого порога. Рідний дім – як єдине місце на землі, де людина почувається найбільш затишно, куди повертається з усіх доріг, де відновлює сили після складних випробувань.

Наша землячка Тетяна Михаленко нині більшість часу перебуває за межами України. Вона спостерігає за тим, як держави Європи, зокрема й Велика Британія, підтримують Україну в її праведній боротьбі з одвічним ворогом – російським агресором. Тетяна разом зі своїми земляками й землячками з України не раз виходила на акції у підтримку України в її запеклій боротьбі за територіальну цілісність та ідентичність, за волю. Пані Тетяна, як і багато українців, що перебувають нині за кордоном, підтримує власними коштами Збройні сили України, за можливості, надає підтримку гуманітарною допомогою. Ми їй дуже вдячні за це.

-Україна сьогодні на вустах не лише політиків та видатних діячів світу, але й пересічних громадян Європи й інших континентів. Ми пишаємося тим, що ми українці й з гордістю кажемо про це всім. Нас сприймають з повагою скрізь у світі. І заслужив цю повагу наш сміливий, відважний незламний народ та героїчні Збройні сили. Так об’єднатися перед лицем ворога, так захищати своє право на життя і свободу можуть не всі. І перед лицем смертельної небезпеки ми ще дужче любимо Україну. Мені здається, що ми ще ніколи так не любили і не цінували свою Батьківщину, як тепер. Дуже гірко і боляче, що ми у цій запеклій боротьбі втрачаємо найкращих, проте я глибоко переконана, що ми здобудемо Перемогу і згодом Україна відбудується і розквітне, – упевнена пані Тетяна.

Пропонуємо увазі наших читачів кілька творів Тетяни Михаленко.

Мені сняться щоночі в садку нашім яблуні, мамо.

Відчуваю у сні їх на запах, і навіть на смак.

Мені сняться стовпи, мамо, віриш? Стовпи з журавлями!

А ще сняться стежки, ледь помітні в високих житах.

Я біжу повз беріз по зеленому літньому лісі,

Бачу хвилі здаля,- мамо, ось я дійшла до ставка.

Так спокійно мені, я тихенько наспівую пісню,

Й прохолоду води уві сні відчуває рука.

Прокидаюся, згадую, плачу, вдивляюся в небо –

Сяє сонце яскраво, воно на всім світі одне.

Не прожити ні дня, Україно, у серці без тебе!

Я крізь хмари прилину, ти лиш дочекайся мене!…

*****

Ти коли-небудь бачив зорепад?

Як краплі золоті спадають з неба,

летять до рук, прямісінько на тебе,

і вмить щезають, тануть, наче град.

Так само крізь життя летять роки,

і неодмінно тануть у безодні.

Цвітеш, ростеш, здавалося б, сьогодні,

радієш… та вже завтра – навпаки.

******

Ні, писати про це не досить –

що є добре, а що є зло.

Ми приходимо в світ цей босі –

Босі з світу цього йдемо.

Ми блукаємо у щоденні,

все шукаючи сенс життя.

Ми маскуємо сторони темні,

і приховуєм почуття.

Люди скажуть!.. Побачать люди!..

Перемиють усі кістки!

Надокучливі пересуди

остогидли, мов пацюки.

Не вдається в житті – невдаха,

Забагато щастить – відьмак!

Жалюгідний – не маєш даху,

Є будинок – крадій відтак!

Нагадав про борги – ти ворог,

Допоміг котрий раз – багач.

Не підтримав розмови – хворий,

Уникаєш пліток – втікач.

Маєш вроду – бодай пропала!

а не вдався – як далі жить?!

Нерозумному – завжди мало,

а кмітливим життя – як мить.

Ні! Писати про це не досить!

Так триває понад віки:

Наче довгі дівочі коси

обплітають життя плітки…

Щиро сподіваємося, що куди б не закинула доля нашу талановиту землячку, вона назавжди у серці збереже глибоку любов до Батьківщини, до маминої мальви під вікном, до поліського краю і рідних Теренців. Чекаємо на творчий вечір на малій батьківщині!

Підготувала Надія Литвинчук

Прокрутити вгору