Дівчина родом із Теренців Хорошівської громади вірші почала писати ще в дитинстві. Навчаючись у школі, Тетяна неодноразово брала участь у творчих конкурсах. Її проникливі поезії друкувалися в газеті «Прапор». В юності її твори набули глибшого змісту. А нині, коли рідна Україна в огні й виборює свою свободу та незалежність у кривавій борні з московитами, тематика творів авторки теж змінилася. У кожному рядку – глибока любов до Батьківщини, рідного краю, отчого порога. Рідний дім – як єдине місце на землі, де людина почувається найбільш затишно, куди повертається з усіх доріг, де відновлює сили після складних випробувань.
Наша землячка Тетяна Михаленко нині більшість часу перебуває за межами України. Вона спостерігає за тим, як держави Європи, зокрема й Велика Британія, підтримують Україну в її праведній боротьбі з одвічним ворогом – російським агресором. Тетяна разом зі своїми земляками й землячками з України не раз виходила на акції у підтримку України в її запеклій боротьбі за територіальну цілісність та ідентичність, за волю. Пані Тетяна, як і багато українців, що перебувають нині за кордоном, підтримує власними коштами Збройні сили України, за можливості, надає підтримку гуманітарною допомогою. Ми їй дуже вдячні за це.
-Україна сьогодні на вустах не лише політиків та видатних діячів світу, але й пересічних громадян Європи й інших континентів. Ми пишаємося тим, що ми українці й з гордістю кажемо про це всім. Нас сприймають з повагою скрізь у світі. І заслужив цю повагу наш сміливий, відважний незламний народ та героїчні Збройні сили. Так об’єднатися перед лицем ворога, так захищати своє право на життя і свободу можуть не всі. І перед лицем смертельної небезпеки ми ще дужче любимо Україну. Мені здається, що ми ще ніколи так не любили і не цінували свою Батьківщину, як тепер. Дуже гірко і боляче, що ми у цій запеклій боротьбі втрачаємо найкращих, проте я глибоко переконана, що ми здобудемо Перемогу і згодом Україна відбудується і розквітне, – упевнена пані Тетяна.

Пропонуємо увазі наших читачів кілька творів Тетяни Михаленко.
Мені сняться щоночі в садку нашім яблуні, мамо.
Відчуваю у сні їх на запах, і навіть на смак.
Мені сняться стовпи, мамо, віриш? Стовпи з журавлями!
А ще сняться стежки, ледь помітні в високих житах.
Я біжу повз беріз по зеленому літньому лісі,
Бачу хвилі здаля,- мамо, ось я дійшла до ставка.
Так спокійно мені, я тихенько наспівую пісню,
Й прохолоду води уві сні відчуває рука.
Прокидаюся, згадую, плачу, вдивляюся в небо –
Сяє сонце яскраво, воно на всім світі одне.
Не прожити ні дня, Україно, у серці без тебе!
Я крізь хмари прилину, ти лиш дочекайся мене!…
*****
Ти коли-небудь бачив зорепад?
Як краплі золоті спадають з неба,
летять до рук, прямісінько на тебе,
і вмить щезають, тануть, наче град.
Так само крізь життя летять роки,
і неодмінно тануть у безодні.
Цвітеш, ростеш, здавалося б, сьогодні,
радієш… та вже завтра – навпаки.
******
Ні, писати про це не досить –
що є добре, а що є зло.
Ми приходимо в світ цей босі –
Босі з світу цього йдемо.
Ми блукаємо у щоденні,
все шукаючи сенс життя.
Ми маскуємо сторони темні,
і приховуєм почуття.
Люди скажуть!.. Побачать люди!..
Перемиють усі кістки!
Надокучливі пересуди
остогидли, мов пацюки.
Не вдається в житті – невдаха,
Забагато щастить – відьмак!
Жалюгідний – не маєш даху,
Є будинок – крадій відтак!
Нагадав про борги – ти ворог,
Допоміг котрий раз – багач.
Не підтримав розмови – хворий,
Уникаєш пліток – втікач.
Маєш вроду – бодай пропала!
а не вдався – як далі жить?!
Нерозумному – завжди мало,
а кмітливим життя – як мить.
Ні! Писати про це не досить!
Так триває понад віки:
Наче довгі дівочі коси
обплітають життя плітки…
Щиро сподіваємося, що куди б не закинула доля нашу талановиту землячку, вона назавжди у серці збереже глибоку любов до Батьківщини, до маминої мальви під вікном, до поліського краю і рідних Теренців. Чекаємо на творчий вечір на малій батьківщині!
Підготувала Надія Литвинчук