І знову тяжка сумна новина прийшла у Хорошівську громаду. У суботу 27 травня поховали померлого в лікарняному закладі воїна Олександра Володимировича Литвинчука. Медичні працівники обласної лікарні не змогли врятувати життя бійця Збройних сил України, бо він був доставлений у дуже тяжкому стані. Попередньо кілька місяців тому Олександр під час проходження військової служби серйозно захворів. Спочатку лікувався за місцем служби, а потім у Житомирській обласній лікарні. Його прооперували. Чотири місяці боєць лікувався після оперативного втручання. А потім був направлений на службу в свою військову частину. Через короткий час відчув себе вкрай погано. Приїхав додому в критичному стані. З Хорошева медпрацівники направили його в Житомирську обласну лікарню. Проте врятувати бійця, на жаль, лікарям так і не вдалося. Помер Олександр 25 травня.
Народився Саша у Володарську-Волинському (нині Хорошів) 15 червня 1990 року. Він був третьою дитиною в родині, де вже була сестричка Інна і братик Василь. Мама і тато працювали на підприємстві «Західкварцсамоцвіти». Це був якраз не дуже простий час, коли держава переживала кризу, коли тільки відроджувалася незалежна Україна. Людям жилося складно, особливо родинам із дітками. І коли Саші було близько 9 років, помер тато. Втрата годувальника, звісно, дуже серйозно позначилася на добробуті родини, на її моральному стані. Проте матуся Марія зробила все можливе і неможливе, аби виростити, вивчити своїх дітей добрими, гідними людьми, дати їм освіту і належне виховання. Усі з дитинства привчені до праці, знають ціну хліба і всього іншого. Мусили рано ставати самостійними і відповідальними за своє життя. Тому мали й відповідальність за країну, за її майбутнє. Обидва брати – і Василь, і Олександр – із перших днів повномасштабної війни з рашистами добровільно пішли у військкомат і стали воїнами Збройних сил України. Василь і зараз служить на Сумщині, на кордоні з рф. Через службові обставини він навіть не зміг бути на похороні у брата.
Олександр був життєрадісною, активною дитиною. Закінчив Володарськ-Волинську школу №1 (нині Хорошівський ліцей №2). Потім здобув спеціальність газозварювальника і водія в Житомирському професійно-технічному училищі №13. Працював певний час на Лизниківському кар’єрі, а потім переважно на будівництві. Їздив на заробітки в Польщу. Того страшного 24 лютого 2022 року, перебуваючи в Польщі, він запрошував усіх рідних виїхати за кордон, аби не наражалися на небезпеку. А сам уже на 3-й день приїхав додому і пішов у військкомат. 28 лютого розпочав службу в ЗСУ. Захищав від ворога підступи до Києва в районі Обухова, Українки, обороняв Чернігів. Служив водієм-заправником автомобільного відділення автомобільної роти. Своєю роботою забезпечував боєздатість української військової техніки.
І ось служба в бойових умовах – нерегулярне харчування, стреси, безсонні ночі – все це відбилося на здоров’ї бійця ЗСУ Олександра Литвинчука.
Його смерть – велика втрата для українського війська, для держави, для нашої громади. Це страшна і незагойна рана для його матусі, для донечки Яни, дружини Наталії, для сестри, брата і всіх рідних.
Відспівував Олександра і звершив обряд поховання священник ПЦУ о. Віктор із Рижанського храму Різдва Богородиці. Люди зустрічали домовину на колінах, вшановували померлого Воїна. Поховали його на кладовищі в Хорошеві з усіма громадянськими і військовими почестями.
Висловлюємо глибокі щирі співчуття родині. Хай Господь упокоїть душу померлого воїна в Царстві Небесному. Для нас усіх він Герой, який віддав здоров’я і життя за Україну.
Підготувала Надія Панченко
