Війна вбиває військових на фронтах, у медичних закладах і навіть наздоганяє вдома. Боєць Збройних сил України Дмитро Голяченко перебував після поранення на реабілітації в рідному Хорошеві. Довелось йому якраз у цей період певний час доглядати тяжко хворого батька, а пізніше хоронити його. Окрім різного роду травм, отриманих ним під час служби в міліції і в ЗСУ, додалася ще одна – тяжка втрата рідної людини. А 25 лютого стало відомо, що воїн Збройних сил України Дмитро Голяченко помер через сердечну недостатність.
Зупинилося серце доброї людини, ми втратили земляка і Захисника Батьківщини.
Народився Дмитро в селищі Володарськ-Волинському 1 лютого 1978 в сімʼї Наталії Степанівни та Петра Сергійовича Голяченків. Змалку він був допитливою кмітливою дитиною, рано почав читати, в чотири роки декламував вірші. Любив спорт. Був гарним футболістом.
Після закінчення Володарськ-Волинської школи №2 у 1997 році вступив до Івано-Франківської юридичної академії. Повернувся в рідне містечко дипломованим фахівцем і працював у районному відділі міліції. Мав звання майора міліції, обіймав посаду оперуповноваженого відділення карного розшуку. Робота була складна, відповідальна, небезпечна. Він обслуговував території Грушківської, Березівської, Давидівської, Сколобівської, Дворищенської та інших сільських рад району. Розслідував тяжкі й особливо тяжкі злочини. Дмитро Петрович рано, у віці 32 роки, вийшов на пенсію за вислугою, але завжди підтримував дружні стосунки з колегами, які його поважали й цінували.
Потім у його житті був період роботи на різних підприємствах і в різних місцях, у тому числі й за кордоном.
Коли розпочалася повномасштабна війна, Дмитро Голяченко у складі добровільного військового формування стояв на блокпостах, забезпечуючи стабільність, спокій і захист Хорошівської громади. Із першою повісткою, в листопаді 2023 року, пішов до війська. Проходив двомісячні військові навчання в Польщі. Був кулеметником. Служив спочатку в Білій Церкві, потім на території Дніпропетровської та Запорізької областей, а з червня 2024-го воював на передовій на Покровському напрямку.
Сестра померлого воїна, Анна Орликовська, розповідає: «Ми розуміли, де він, хоч Діма віджартовувався. Чекали по кілька днів на «галочку», що прочитано в месенджерах. Це означало: живий! 23 липня 2024 року о шостій ранку ворожа міна підірвала наших захисників, серед них був і наш Діма… 25 осколків, страшне повідомлення, дні чекання, пошуки – і ось дзвінок: «У мене все добре. Як ви?»»
Після контузії й осколкового поранення Дмитро проходив лікування, а потім реабілітацію. В тому числі кілька разів лікувався в Хорошівській лікарні й був на реабілітації вдома. І війна догнала його тут…
26 лютого прийшли попрощатися з воїном, земляком, колегою і побратимом багато людей, які поважали й любили Дмитра. У рідних і друзів було багато теплих спогадів про нього.
Особливо тісними були стосунки Дмитра із сестрою. Вона згадує: «Діма навчив мене читати і прищепив любов до книжок. Якщо він був поряд, я знала, що все вийде, я впораюсь, Діма все вирішить… Цей зв’язок між нами був, незважаючи на кілометри й різні країни.
Він першим зі всієї родини дізнався про народження мого сина, маленького Діми, названого в його честь. У короткі й нечасті візити він тішився, як міг, племінником, був дуже щедрим. В останню зустріч купив книги малюку, я попросила їх підписати… Я обіцяю виростити сина з такою ж любовʼю до людей та до України, яку в своєму серці мав мій брат…»
Дядько Дмитра, Олександр Голяченко, на своїй сторінці в мережі «Фейсбук» написав: «Якось узимку я ніс на руках маленького хрещеника Діму. Упевнено рухаємось, розмовляємо, сміємося, і тут мить – летимо ми з племінником… Думаю: «Хоч би він не травмувався!» Отак і лежимо на слизоті. Потім відчуваю, як Дмитрик тихенько вилазить із моїх рук і горить: «Шурик, ти не ударився?». Мале дитя, мало б верещати, а воно турбується про дядька. Діма завжди був добрим до людей!»
Так само, як про сердечну, порядну людину, надійного товариша і друга, висококваліфікованого фахівця, говорив про Дмитра Голяченка під час похорону гарні слова його колега, товариш по службі в міліції Валентин Вольський. Він наголосив на тому, що Дмитро завжди був людяним і відповідальним, користувався авторитетом у колективі.
Ветеран спорту, тренер і арбітр з футболу Петро Ющенко теж дуже гарно відгукується про Дмитра і як про людину, і як про колишнього поліцейського, і як про спортсмена. Дмитро грав у футбольній команді «Спартак», у команді «Динамо», яка була створена з працівників міліції. Демонстрував завжди гарну гру, умів працювати в команді.
Провели і похоронили Воїна-Захисника Дмитра Голяченка з усіма громадянськими і військовими почестями. Пам’ять про нього буде завжди в серцях вдячних земляків.
Підготувала Надія Панченко
