Сержант Збройних сил України Анатолій Голяченко, житель Нової Борової, загинув, захищаючи рідну Україну від російських окупантів 23 червня поблизу населеного пункту Старикове Глухівського району Сумської області. Зіткнення з ворогом було жорстке і несподіване. Тоді, на жаль, загинув від кривавих рук підступного ворога не один наш захисник. Потім для рідної сестри Анатолія – Лесі – понад три місяці стали складним випробуванням. Батьки Героя давно померли. Його 18-річний син Микола перебував на навчанні за кордоном. Лише сестра могла взяти участь у ДНК-дослідженні. Довелося робити кілька спроб, аби точно визначити спорідненість. І лише 7 жовтня відбулося поховання нашого Воїна-Захисника Анатолія Голяченка на Алеї Героїв на новоборівському кладовищі.
Анатолій Миколайович Голяченко народився в селі Волянщина 24 липня 1981 року. Закінчив Новоборівську загальноосвітню школу №1. Потім у Житомирському профтехучилищі №14 здобув професію електрика. Усе життя трудився, переважно виконував будівельні роботи. Був майстром на всі руки.
У 2004 році одружився з коханою дівчиною Ольгою з Нової Борової. Кілька років проживав із родиною в Києві. Народився у подружжя син Миколка. Проте трапилися якісь перешкоди на спільному шляху. Шлюб розпався. Та як би не складалося в житті – Анатолій завжди жив гідно, трудився, підтримував рідних, мав багато гарних друзів, любив людей і життя.
Коли підступний російський ворог після захоплення українського Криму почав військові дії на Донбасі, Анатолій пішов ще в 2014 році добровольцем на фронт, пізніше підписав контракт із ЗСУ. За словами його сина Миколи, був він в АТО три роки й три місяці. Потім вийшов у запас. А перед початком повномасштабного вторгнення його призвали ще 22 лютого 2022 року. В АТО він служив у званні молодшого сержанта, пізніше – сержанта у батальйоні зв’язку.
З лютого 2022-го він був сержантом у батальйоні спецпризначення. Для своїх молодших побратимів був наставником, бо мав великий бойовий досвід.
За свою сумлінну військову службу Герой Анатолій Голяченко мав багато різних відзнак. У 2015 році був нагороджений нагрудним знаком «Війська зв’язку Збройних сил України», У 2016-му відзначений Почесним знаком «Маріуполь відстояли – перемогли», Почесним нагрудним знаком начальника Генерального штабу – Головнокомандувача ЗСУ В. Муженка «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня, нагороджений відзнакою Президента України «За участь в Антитерористичній операції».
Від Всеукраїнського об’єднання «Ветерани за Україну» за представленням командира частини В 2803 Л.В. Ігнатенка нагороджений відзнакою батальйону «За життя – на смерть», Від Всеукраїнського об’єднання «Країна» за поданням командира частини відзначений медаллю «За відвагу».
Також Анатолій Миколайович був нагороджений Почесною відзнакою «Золотий Волонтерський хрест «За мужність»» у 2017 році.
У 2022 році від Всеукраїнського об’єднання громадян «Україна» та військової частини А 2076 нагороджений хрестом «Честь і Слава»; Почесним нагрудним знаком начальника Генерального штабу – Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня. Мав ще й інші відзнаки та понад десяток грамот і подяк «За зразкове виконання службових обов’язків під час проходження військової служби, відданість Батьківщині під час виконання бойових завдань в зоні проведення антитерористичної операції в Донецькій та Харківській областях, проявлені мужність та відвагу, зразкову особисту військову дисципліну, за особистий внесок при захисті суверенітету України».
Ми втратили ще одного гідного Воїна, який хоробро захищав рідну землю від ворогів, наближаючи нашу Перемогу.
У суботу, 7 жовтня, Нова Борова і вся територіальна громада, родина загиблого, побратими, друзі були у жалобі. Проводжали в останню путь молодого чоловіка, вірного сина України, відважного Воїна-Захисника Анатолія Голяченка. Зустрічали Героя живим коридором з квітами. Оплакували його і молоді, й літні. Разом із людьми плакало дощем небо.
Траурний кортеж із останками Героя прибув до рідного дому, де була відслужена літія.
Далі похоронна процесія вирушила до селищної ради. Там відбувся мітинг вшанування Героя. Тут із прощальною промовою виступив селищний голова Григорій Рудюк, який висловив співчуття родині і шанування Герою за його подвиг перед Батьківщиною. У похоронній процесії брали участь близько 50-ти військових – побратимів та друзів загиблого. На мітингу виступали ті, хто добре його знали. Вони говорили найкращі слова подяки, великої вдячності Герою, вони глибоко сумували, що українське військо втратило одного із найкращих і найвідданіших Воїнів.
Відспівували Героя в храмі святого Андрія Первозванного за участю чотирьох священиків ПЦУ.
Потім провели загиблого Захисника України на кладовище і поховали на Алеї Героїв з усіма громадянськими і військовими почестями.
Житель Нової Борової Йосип Кучинський добре знав загиблого Анатолія Голяченка. Він так про нього розповідає: «Толік був оптимістом, дуже життєрадісним, сміливим, добрим, чуйним та працьовитим. Він був такою людиною, з якою завжди хочеться спілкуватися. Дуже шкода, що війна забирає молодих і найкращих».
Сестра Анатолія Леся згадує: «Толя був дуже добрий як людина і дуже добрий як мій брат. Хто б що у нього не просив – він завжди відгукувався і допомагав. Казав: «Я не обіцяю, але постараюсь». І завжди виконував, чого б це йому не вартувало. На нього можна було зіпертися у будь-яку складну хвилину. Він був надійним, справжнім. Про себе розповідати не любив. Усіх підтримував своїм оптимізмом, гумором. Для мене його загибель – тяжка непоправна втрата».
Побратим Андрій, який разом з Анатолієм воював на самому «нулі», розповідає: «Анатолій був гідною людиною. У боях багато разів виходив із таких «передряг», що мало кому це взагалі вдавалося. Таких, як він, мало. Це людина-душа. Він з усіма спілкувався дуже гарно. Завжди на позитиві. Гарний організатор і золотий боєць».
Колишня дружина Ольга поділилася: «Анатолій був хорошим чоловіком і добрим батьком. Ми ще молодими розірвали шлюб – були не дуже розумними і не мали життєвого досвіду. А сина Колю він дуже любив. Турбувався про нього завжди, навчав. Вони дуже гарно спілкувалися».
Побратим Олександр Варлахін, із яким пліч-о-пліч Анатолій пройшов АТО: «Ми з одного селища. Почали разом служити ще з 2014 року. Раніше майже не спілкувалися, а за службу дуже здружилися. Толя приїздив у гості до моїх батьків. Ми служили в одному взводі. Часто були разом на завданні. Толя був дуже сміливим. Завжди ліз у пекло першим. Він був головним сержантом взводу зв’язку. Ми разом підписали контракт. Відслужили разом в АТО два з половиною роки. Потім він багато допоміг мені, коли я мав проблеми. Ми разом шукали роботу… Так склалося, що уже під час повномасштабної війни ми служили не разом, але були завжди на зв’язку. Як були недалеко один від одного – зустрічалися. Останній раз у Костянтинівці. Коли я дізнався, що він загинув, – кілька днів не знаходив собі місця… Це була Людина з великої букви».
Друг Микола Чернацький: «Анатолій – дуже добра, щира, світла людина. З дитинства з ним дружили. Відвідували музичну школу. Він вчився по класу кларнета. Ми навіть мріяли вступати в культосвітнє училище. Завжди був на позитиві, усміхнений. Під час АТО він визволяв Маріуполь, був тоді у мене в гостях, бо я тоді там жив. Він пройшов багато гарячих точок: Широкине, Іловайськ, Бахмут, Сумщина, Луганщина… Він дуже любив свого сина. І до всіх дітей гарно ставився. Мої діти його любили, бо він був добрий і щедрий. Толя з тих людей, які завдяки своїй комунікабельності можуть усе дістати і все вирішити. І на війні він так само багато питань закривав через особисті знайомства, бо його всі поважали, довіряли».
Хай Господь упокоїть душу Воїна Анатолія в Царстві Небеснім. А ми всі маємо завжди пам’ятати, якою дорогою ціною здобувається наша Перемога.
Герої не вмирають! Героям слава на віки!
Підготувала Надія Панченко
