У Хорошівську громаду війна знову принесла трагічну звістку: 19 червня зупинилося серце нашого Захисника, жителя села Рудня Шляхова Євгенія Вікторовича Ваховського. У суботу, 22 червня, у його рідному селі відбулося поховання Героя з усіма громадянськими й військовими почестями.
Народився Євгеній 31 травня 1989 року в сім’ї люблячих батьків Віктора Тадеушовича та Галини Сергіївни Ваховських. Він був молодшим за свого брата Олександра. Як і в більшості сільських родин, батьки тримали чимале господарство, а діти у всьому їм допомагали. Тому з дитинства хлопці уміли виконувати різну сільську роботу: доглядати домашніх тварин – корів, коней, пасти худобу, косити, гребти сіно, рубати дрова, вправлятися з кіньми, орати. Тобто, виростали у труді. Мама працювала на панчішній фабриці в Житомирі, батько був трактористом, пізніше працював на Житомирському цегельному заводі, згодом у місцевому колгоспі, а потім довгий час їздив на заробітки як будівельник. Хлопець ще змалку біля батька навчився різним будівельним роботам, і пізніше ця справа стала його професією.
Навчався Євгеній у Володарськ-Волинському навчально-виховному комплексі №1 (нині Хорошівський ліцей №2), закінчив 11 класів у 2007 році. Родичі пригадують випадок, як ще у середньому шкільному віці він безстрашно кинувся у річку на порятунок хлопчика – свого односельця і родича, який потопав у водоймі. Врятував йому життя. Так, наш земляк був спокійним за вдачею, але здатним на героїчні вчинки. Класна керівниця Євгенія Наталія Ананченко так про нього згадує: «Женя був дуже спокійним, тихим, поміркованим хлопчиком. Безвідмовно виконував усі доручення, був добрим і гарно ставився до своїх однокласників… Нестерпно боляче бути на похороні свого учня…»
Після закінчення навчального закладу Євгеній здобув водійське посвідчення у Володарськ-Волинському.
Був призваний на строкову службу, яку проходив у Житомирі у військах інженерно-технічного забезпечення. Демобілізувався у званні «старший солдат».
Після служби Євгеній Ваховський знову працював як будівельник у різних організаціях і підприємствах, на приватних будовах. Був на заробітках і в межах України, й за кордоном.
Молодий чоловік намагався влаштувати сімейне життя. Жив у цивільному шлюбі у Хорошеві. Має донечку Ярославу, якій уже дев’ятий рік. Хоча пара через кілька років розірвала стосунки, проте Євгеній постійно підтримував тісний зв’язок із власною дитиною та її сестричками, спілкувався, допомагав. Ярослава із сестрою часто бувала в Шляховій у тата і в бабусі.
Коли російська армія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Женя, спілкуючись із братом Олександром, сказав: «У тебе сім’я, діти, ти потрібен вдома. А я піду воювати». 5 березня 2022 року Євгеній зібрав свій рюкзак і добровільно пішов у Хорошівський ТЦК та СП (військкомат). Став бійцем однієї з військових частин, яка дислокується у Звягелі. Служив у званні «старший солдат» на посаді номера обслуги кулеметного відділення кулеметного взводу стрілецької роти окремої механізованої бригади. Разом зі своїми побратимами брав участь у боях на Донеччині, в Херсонській області, на Харківщині. І потім знову на Донеччині. У найгарячіших точках війни. І саме на Донеччині під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Миколаївка Друга 5-го жовтня 2022 року Євгеній Ваховський ще з кількома побратимами потрапив у полон до вагнерівців. Утримували їх вороги на окупованій території в Луганській області в Первомайську. Полонених били, переміщали з мішками на головах, тримали в сирому холодному приміщенні на голому цементі напівголодних, весь час погрожували розстрілом.
Родина отримала повідомлення про те, що Євгеній зник безвісти. Одразу почалися пошуки. Тривога і надія на краще не покидала рідних. Були задіяні усі можливості спочатку для пошуку, а потім і для його звільнення.
13 грудня 2022 року він був звільнений завдяки зусиллям Координаційного штабу.
Потім Євгеній певний час перебував разом із тими, хто пройшов полон, у Дніпрі. А пізніше знову проходив службу у 30-й окремій механізованій бригаді ім. Князя Острозького у Звягелі.
Проте тортури, сире підвальне приміщення, постійні погрози та жорстоке поводження не зламали бойовий дух воїна. Він постійно прагнув повернутись до побратимів та стояти з ними пліч-о-пліч на полі бою.
Родичка Наталія Ваховська розповідає: «Женя був сильним фізично й дуже сміливим, відповідальним. Він говорив, що готовий знову йти на передову. А про полон та про участь у боях не любив розповідати. Проте поділився, що під час полону десь знайшов шматок шкіри, з якої зробив собі пояс. А всередині нього написав ручкою всі молитви, які тільки знав. Потім зшив його і носив. Це був його оберіг».
Помер Герой, Захисник України у лікарняному закладі. Лікарі боролися за його життя, проте, на жаль, їм не вдалося його врятувати.
Усі ми втратили громадянина, земляка, Захисника України, який сумлінно виконував громадянський і військовий обов’язок до останнього подиху.
22 червня траурний кортеж із тілом Воїна Євгенія Ваховського жителі Хорошівської громади зустрічали живим коридором. Попрощатися з Героєм прийшли родичі, друзі, однокласники, побратими. Відспівували Воїна Євгенія три священники ПЦУ. На кладовищі з прощальним словом виступили благочинний Хорошівського району отець Петро, секретар Хорошівської селищної ради Лариса Головач та представник військових. Останній спочинок наш Захисник Євгеній Вікторович Ваховський знайшов на кладовищі у Рудні Шляховій. Пам’ять про нього навіки залишиться в історії України та в серцях вдячних земляків.
Підготувала Надія Панченко
