У четвер 24 листопада ще одного Героя провела Хорошівська громада і Рижани в останню путь. Цього разу прощалися із земляком Сергієм Тичиною, який майже пів року вважався зниклим безвісти. Рідні дуже сподівалися на чудо. Проте, на жаль, чуда не сталося…
Тичина Сергій Олександрович народився 13 червня 1988 року в селищі Червоногранітне тоді Володарськ-Волинського району. У сім’ї виховувся з великою любов’ю, адже був єдиним сином. Перші два класи навчався у Червоногранітнянській школі, а потім родина переїхала на постійне проживання в село Рижани, то він продовжив навчання в Рижанській школі. Навчався відмінно, одержував похвальні листи. Мав багато друзів. Брав участь у спортивних змаганнях. Був гарним футболістом. Після школи вступив до Житомирського агроекологічного університету, але не закінчив його – пішов за власним бажанням служити до Збройних сил України. Служба його проходила в Київській області в селищі Дівички в навчальній частині. Після закінчення навчання його залишили при частині навчати нових призовників. За зразкову військову службу та високі особисті показники у фізичній підготовці його нагороджували грамотами.
У квітні 2008 року після закінчення строкової служби він був звільнений у запас у званні старший сержант.
Приїхав до рідної домівки. Невдовзі отримав запрошення для проходження служби в Президентський полк, проте на той час він мав інші життєві плани. Працював у м. Києві. У 2009 році одружився. Роком пізніше переїхав жити в Тульчин на Вінниччині, на малу батьківщину дружини. У 2010 році у молодої сім’ї народилася донька Анюта. Останнім часом Сергій працював майстром зварювальних робіт. Жили в Тульчині з дружиною та ростили донечку.
Коли в лютому почалося повномасштабне збройне вторгнення в Україну російських військ, Сергій мав на роботі відповідальне завдання. Як тільки він його виконав – добровільно пішов у військкомат і 20 квітня уже був мобілізований до 169-го навчального центру сухопутних військ ЗСУ імені князя Ярослава Мудрого, що розташований у м. Чернігів. Був артилеристом, старшим сержантом, командиром гаубиці, заступником командира взводу.
17 травня після масованого ворожого ракетного обстрілу частини Сергій перестав виходити на зв’язок. Із того часу його вважали безвісти зниклим.
Ось як розповідає про свої страждання й переживання за єдиного сина мама Галина Михайлівна:
«17 травня для мене став страшним днем. Після ракетного обстрілу військової частини, де перебував мій синочок, я більше не чула його голосу. Я чекала, і ми всі сподівалися на диво. Але дива не сталось. 17 листопада, рівно через шість місяців, прийшло підтвердження, що мій синочок загинув. Але для мене він живий, зі мною. Він був, він є, він буде. Буде в моєму серці, в моїх думках, у моєму розумі. У мене вирвали серце з грудей, але не відібрали материнську любов».
24 листопада у тяжкій жалобі Хорошів, а потім Рижани зустрічали свого дорогого земляка живим коридором на колінах. Вшановували Воїна, що віддав своє життя за кожного з нас.
Похоронна процесія зупинилася біля його рідної школи у Рижанах, і тоді вже всі присутні провели траурний автомобіль до його батьківської хати. Священник о. Віктор відслужив заупокійну службу в будинку, а потім на плечах військові занесли домовину з Героєм у Рижанський храм Різдва Пресвятої Богородиці. Відспівували загиблого Сергія чотири священники Православної Церкви України. На кладовищі виступили зі словами співчуття родині і вдячності Герою за його жертовність в ім’я Батьківщини Хорошівський селищний голова Володимир Столярчук і староста Рижанського округу громади Михайло Кухтицький.
Учителька і класна керівниця Сергія Ганна Субін згадує: «Дуже боляче говорити про Серьожу в минулому часі… У школі він був серед найкращих і найбільш вихованих учнів. Розвинутий, здібний, гарно вчився, мав дуже гарну зовнішність. У нього закохувалися багато дівчат. У класі він був надійним товаришем. Дружив з усіма. Мав багато друзів серед старших учнів. Він і сам був якимось не по роках дорослим і серйозним. Мабуть, тому він і прийняв рішення та пішов добровільно захищати всіх нас і сказав: «Як не я, то хто?». Сергій був дуже активний у всіх заходах. Завжди з повагою і шаною ставився до вчителів. Враження і згадки про нього – найкращі. Дуже боляче, що такі діти гинуть… Це цвіт нації… Важко…»
Загиблий за Україну Герой Сергій Тичина знайшов свій останній спочинок на Рижанському кладовищі поряд зі своїми рідними.
Господи, упокій душу загиблого Воїна Сергія в Царстві Небесному, а його батькам і рідним дай довголіття, аби вони могли ще пожити і порадіти, побачити, що Україна розвивається і процвітає, і всі люди тут живуть щасливо. А це щастя і добробут нам вибороли вірні сини України, такі ж, як Сергій.
Герої не вмирають! Вони живуть у вдячній пам’яті свого народу.
Підготувала Надія Панченко
