Василь Сорокін із Хорошева займається волонтерством понад вісім років

Тепловізори, бронежилети, турнікети, рації, тактичні наколінники, ліхтарики, ліки – ось неповний перелік того, що за понад сім місяців вдалося придбати й передати волонтеру Василю Сорокіну на передову захисникам.

Чи не щомісяця чоловік оголошує у соціальних мережах збір на дороговартісну амуніцію чи технічні пристрої, яких потребують воїни.

– Займатися волонтерською роботою я почав ще із 2014 року. Тоді ще не так масштабно, як нині. Мій товариш із дитинства у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади свого часу був серед тих оборонців-кіборгів, хто утримував Донецький аеропорт. Я збирав та передавав йому і побратимам посильну допомогу. Отак розпочалася моя волонтерська діяльність. Після повномасштабного російського вторгнення мій друг знову пішов добровольцем на війну. Я тоді запитав у нього: «Друже, що тобі потрібно?», а він відповів: «Зараз потрібно вижити! Вірте у Збройні сили України! Допомагайте ЗСУ!» Ото ми із 25 лютого й до сьогодні допомагаємо, чим можемо, нашим захисникам і захисницям, – розповідає Василь Сорокін.

Народився й виріс наш волонтер у селі Поромівка, нині з сім’єю проживає у Хорошеві. До початку російсько-української війни займався автобізнесом. Має багато знайомих, друзів і родичів, які взяли зброю й пішли на передову.

– Із 24 лютого, як і всі відповідальні українці, я хотів іти в армію, щоб допомагати долати ворога. Але через відсутність військового досвіду мене не взяли. Стою в резерві й чекаю виклику, аби йти звільняти Україну від агресора.

Тож вирішив займатися волонтерством.  Брав активну участь у спорудженні укріплень навколо Хорошева та деяких сіл. Узяв на себе частину забезпечення усім необхідним наших тероборонівців. Найперше, що зробили спільно з нашою місцевою медичною сестричкою Тетяною Давидович, – закупили необхідні ліки та укомплектували аптечки для надання першої допомоги. Коли люди дізналися, чим ми займаємося, всі почали нести кошти та просити номер картки, щоб перераховувати гроші. Так я і відкрив перший збір. Деякі місцеві аптеки надавали ліки безкоштовно, десь самі працівники купували, передавали. Загалом після постів у соціальних мережах відгукнулося дуже багато місцевих жителів, підприємців. А також багато місцевих, які перебувають за кордоном. Вони зорганізувалися в Польщі, купували і передавали речі, ліки, військове спорядження та все що у нас на той час було уже важко доступне.

Загалом із 25 лютого і до сьогодні було зібрано понад 374 тисячі гривень та витрачено близько 50 тисяч гривень власних коштів. Окрім коштів багато ліків, рацій, біноклів, ліхтариків, тканини та комплектуючих для пошиву плитоносок для бронежелетів передали із Польщі наші земляки Руслан Залевський, Марія Камінська, Анна Голяченко. За зібрані кошти ми закупили тепловізор для місцевої роти охорони, який далі поїхав із хлопцями на схід, один тепловізор для бійців 95 ОДШБР, два тепловізори для бійців 30 ОМБр. Закупили ліки, щоб укомплектувати аптечки для місцевої роти охорони. Закупили і передали на схід та південь в гарячі точки понад 300 кровоспинних турнікетів, 150 пар наколінників, монокуляри, рації, повербанки, три бронежилети 4+ класу захисту, приціл нічого бачення та багато іншого… Всі закупи узгоджували безпосередньо з бійцями та передавали все їм безпосередньо в руки. Варто зазначити, що часто значну частину коштів перераховують самі ж військові, для кого оголошено збір.

Зараз збираємо кошти на портативну зарядну станцію для 30 ОМБР, а саме для протитанкового взводу, в якому ворога б’ють наші 22-є хлопців із Хорошівської громади.

Із перших днів повномасштабного вторгнення була дуже велика проблема з бронежилетами. Ми розуміли, що фінансово буде тяжко їх закупити для всіх бійців. Тоді за ініціативи Олександра Камінського ми організували виготовлення власних бронежилетів з автомобільних ресор, які нам залюбки передавали місцеві автомобілісти і підприємства. Матеріал і комплектуючі для пошиву плитоносок закупила дружина Олександра – Марія. Місцеві швеї Валентина Григоренко та мама Олександра – Людмила Камінська кроїли і шили плитоноски. Місцеві зварювальники з Дашинки Леонід Розбицький та Сергій Ромашевський взялися до виготовлення плит. Деякі комплектуючі теж ми закупили за зібрані кошти. Всього було виготовлено 53 бронежилети. Частину ми передали для місцевої ТРО. Звичайно, перед використанням хлопці особисто перевіряли їх на міцність та захист, – пригадує волонтер.

Із вогником в очах та вдячністю він розповідає про всіх, хто відгукувався на прохання допомогти ЗСУ:

– Взагалі дуже багато людей, хто допомагав як фінансово, так і порадами. Всіх навіть і не згадаю. Ті, хто постійно і значними сумами підтримував мої збори – місцеві підприємці Наталія та Ігор Дацюки, Сергій Онищук, місцеві лікарі Неля Багінська, Оксана Никитюк, місцевий житель Роман Дадикін, Андрій Микитенко та багато інших. Дякую кожному і кожній особисто, і велика дяка завжди від наших бійців.

Найбільше запам’ятовується, звичайно, допомога від діток, коли вони за ініціативи вчителів відмовляються від покупок квітів на Деньувчителя, наприклад, та передають кошти на потреби ЗСУ. Мені нещодавно передали 800 гривень від учнів 5-а класу Хорошівського ліцею №1. Дуже приємно, коли діти збирають кошти на здійснення якоїсь своєї мрії, а частину передають постійно для захисників. Коли маленька дівчинка з Поромівки Валерія Кирильчук виготовляє патріотичні прикраси з бісеру та частину виручених коштів передає на тепловізор для 95-ї бригади. Думаю, багатьом дорослим варто брати приклад із наших дітей, – розчулено мовить Василь. І продовжує:

– Із неприємного тільки те можу сказати, що є багато людей, які не вірять у нашу працю і телефонують, пишуть – відмовляють купувати хлопцям спальники, тепловізори, наколінники, аргументуючи це тим, що їх повинна забезпечити держава. Деякі люди, не зробивши нічого для допомоги ЗСУ, обговорюють наші старання.

Були, на жаль, і трагічні випадки з друзями, знайомими. Але це не хочу виставляти на загал. Скажу лише, що дуже тяжко втрачати кожного з бійців і набагато приємніше чути, що переданий нами турнікет врятував комусь життя, або навушники – слух. Це значить, що ми працюємо недаремно, – переконливо запевняє Василь Сорокін.

Упродовж розмови він кілька разів наголосив, що у волонтерській роботі для допомоги ЗСУ важливі кожні 5, 10, 50, 100 гривень. І що війна – це наше спільне горе. Якщо хтось думає, що вона пройде повз нього – дуже помиляється. І з цим переконанням героя нашої розповіді важко не погодитись.

– За час війни у мене з’явилося дуже багато нових друзів та однодумців, а разом ми – сила! Працюємо впевнено до нашої спільної Перемоги!

Я мрію про те, що після Перемоги всі наші захисники повернуться у свої сім’ї, а наші діти будуть купувати собі цукерки й не передаватимуть кошти на військову амуніцію, – сказав на завершення розмови волонтер.

А ми сердечно дякуємо Василю Сорокіну та його команді за таку необхідну працю у цей складний час. Зичимо їм усім сили й натхнення, надійної підтримки від наших земляків.

Вірмо в ЗСУ. Вірмо в Перемогу, як вірять наші захисники і волонтери. І кожен на своєму місці робімо все, аби швидше її здобути спільними зусиллями!

Якщо хтось має бажання і змогу підтримати воїнів ЗСУ через команду Василя Сорокіна, може перерахувати посильну суму за такими реквізитами: Сорокін Василь Вікторович, картка Приват Банку: 5168 7456 0243 6849; картка Моно Банку: 4441 1144 5925 4460.

Записала Ірина Сівінська

Прокрутити вгору