Вічна пам’ять і слава загиблому захиснику, Герою Михайлу Грищенку

19 лютого 2024 року в районі населеного пункту Новомихайлівка Донецької області під час виконання бойового завдання, гідно виконуючи військовий обов’язок з оборони держави та стримування збройної агресії російської федерації, загинув наш земляк Михайло Грищенко із села Мелені Іршанської територіальної громади.
Він служив у званні солдата на посаді стрільця-зенітника зенітного ракетного відділення ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки однієї з військових частин Збройних сил України.
Народився Михайло Миколайович Грищенко 15 жовтня 1990 року в с. Мелені на Коростенщині. Закінчив 10 класів місцевої школи й пішов здобувати професію. У родині був першим помічником по господарству. Дуже любив електротехніку. Завжди щось крутив, ремонтував: мотоцикли, автомобілі, бензопили, бензокоси, іншу техніку, радіоприймачі. Але й любив із товаришами пограти у футбол, поспілкуватися.

Пізніше Михайло здобув професійну освіту за спеціальностями оглядач-ремонтник і провідник пасажирського вагону в Київському вищому професійному училищі. Продовжив навчання у Вінницькому транспортному коледжі та отримав спеціальність техніка з експлуатації та ремонту устаткування. Завжди навчався добре, старанно. Мав грамоти за успіхи в навчанні в усіх закладах. Працював провідником потяга на залізниці в Києві. Пізніше трудився на інших роботах, у тому числі й за кордоном. Саме в Чехії він зустрів свою майбутню дружину Вікторію. На початку 2022 року вони повернулися в Україну і проживали в її рідному місті Запоріжжі.

Після повномасштабного вторгнення росії, Михайла мобілізували із Запоріжжя 18 березня 2022 року. У квітні вони з Вікторією офіційно створили сім’ю.
Михайло Грищенко воював у складі свого підрозділу спочатку на Херсонському, потім на Запорізькому напрямках. Він мав посвідчення учасника бойових дій. Нагороджений відзнакою «Ветеран війни». Пізніше брав участь у захисті України на Донецькому напрямку.

Дружина чекала на свого чоловіка Михайла, хвилювалась за нього. А матуся Наталія Миколаївна весь час була в тривозі, бо щодня чекала звісточки і від Михайла, і від молодшого сина Олександра. Молила Бога, щоб беріг її синочків та інших захисників кожну хвилину, щоб оминали їх кулі й уламки на пекельних дорогах війни.
Проте довелося їй одягнути чорну хустину… Прийшла біда в хату. 28 лютого родина, друзі, побратими попрощалися із Героєм Михайлом Грищенком, віддали належні громадянські й військові почесті, відспівали у місцевій церкві й поховали його на кладовищі в рідних Меленях.
Хай же буде вічною пам’ять про наших загиблих Героїв. Вони віддали свої життя за Україну, за світле майбутнє кожного з нас. Пам’ятаймо, якою великою ціною ми здобуваємо Перемогу!

Надія Панченко

Прокрутити вгору