Справжній Воїн, безкомпромісний, прямий, відвертий, із загостреним почуттям справедливості – так характеризують Ігоря Кобаса ті, хто його знав, і ті, хто з ним був поруч у військових операціях.
У Новій Боровій 9 червня відбулося поховання загиблого українського Захисника, досвідченого безстрашного Воїна, наставника для молодих бійців, розвідника-штурмовика Кобаса Ігоря Володимировича, який народився 15 квітня 1978 року в Молдові. Упродовж життя йому довелося мешкати й на Дніпропетровщині, й на Харківщині, але останнім часом він був жителем Нової Борової на Житомирщині.
Ігор Кобас воював із російськими окупантами ще з 2014 року. Служив у добровольчих батальйонах «Правий сектор», «Кривбас», батальон імені Шейха Мансура, пізніше був у складі Збройних сил України. Отримав і великий бойовий досвід, і також пройшов навчання в іноземних військових інструкторів. Пізніше свої знання, вміння, досвід передавав молодшим і менш досвідченим побратимам. Служив в АТО/ООС упродовж 2014-2016 років. Пройшов навіть ворожий полон понад 40 днів. Потім, вийшовши в запас, працював у різних організаціях, на каменепереробних підприємствах, в охоронних фірмах. Непросто було йому в мирному житті, тому що добре знав на власному досвіді, якою ціною здобувається цей мир, і коли бачив несправедливе ставлення до людей або якесь приниження чи знецінення будь-кого, він одразу реагував, намагаючись встановити справедливість. Як згадують його близькі люди, він завжди говорив: «Ніколи не можна принижувати гідність людини». І жив він теж за цим принципом.
Після повномасштабного вторгнення Ігор Володимирович знову став на захист України буквально з першого дня, 24 лютого 2022 року. Захищав підступи до Києва у складі 95-ки на Житомирській трасі біля Макарова. Саме тут він разом із побратимами із Нової Борової Дмитром Троценком, Дмитром Солововим, Максимом Ваховським ходив у розвідку. Одного разу вони захопили ворожий штаб із дуже цінними документами і взяли полонених. За цю операцію Ігор Кобас Указом Президента у квітні 2022 року був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
У кінці 2022 року Ігор вийшов у запас у зв’язку із станом здоров’я. Але так склалося життя, що трохи пізніше, на початку лютого 2023 року, він все-таки вирішив знову піти в ЗСУ, щоб довести розпочату справу із захисту Батьківщини до кінця. А тим більше, що його цивільна дружина Тетяна Стринадко на початку січня цього року пішла теж у лави Збройних сил і зараз служить у званні капітана медичної служби на посаді офіцера медичної служби бригади.
Тетяна Миколаївна розповіла: «Ігор просив, якщо він загине, щоб я обов’язково знайшла його тіло і поховала в Новій Боровій поруч із його бойовими побратимами Дмитром Солововим і Андрієм Ярошем. 4 червня він ішов на завдання разом із тими хлопцями, яких готував. І знову під час нашої короткої останньої зустрічі він нагадав про своє прохання. Він міг не йти на це завдання, але хотів підстрахувати хлопців, бо завжди піклувався про життя і здоров’я бійців. І от під час ворожого мінного обстрілу він отримав смертельне поранення і загинув. Кілька днів пройшло, поки була можливість забрати тіло. Але я виконала його останню волю».
Заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення Віталій Темний так відгукнувся про Ігоря Кобаса: «Ігор – Воїн, вірний Україні і присязі. Він служив на посаді головного сержанта роти. У підрозділі його любили і поважали. Він підтримував солдат, навчав, був дуже відповідальним у виконанні своїх обов’язків».
Воїн ЗСУ, земляк із Нової Борової Дмитро Троценко розповідає: «Ми з хлопцями зразу не повірили, коли почули, що Плюсик загинув. (Плюсик – позивний Ігоря Кобаса). Він був дуже досвідченим воїном, умів виживати в будь-яких найскладніших бойових умовах. Він нас усіх цьому навчав. Із ним ми не раз ходили на завдання і, як правило, всі поверталися живими і здоровими. А тут така погана новина… Він був Воїном і Людиною з великої літери, справжній побратимом, наставником, вчителем, більше ніж другом. Він завжди нас учив виживати на війні. До нього всі тягнулися – і солдати, і офіцери, прислухалися до його порад.
На війні бійці, як правило, особливо не розповідають про своє особисте життя. А Ігор теж не любив таких розмов. Проте якось показував мені фото сина. Хлопцю приблизно років 16 років. Син може пишатися своїм батьком».
Шостого червня відбулося поховання Ігоря Кобаса в Новій Бровій. Люди зустрічали траурний кортеж живим коридором, вшановуючи подвиг Воїна-захисника. У центрі селища біля адмінбудівлі виступив Новоборівський селищний голова Григорій Рудюк. Він вклонився Воїну за його подвиг і висловив глибокий жаль, що гинуть такі люди, справжні патріоти України.
На похорон прибуло багато побратимів Ігоря з 31-ї бригади, де він служив останнім часом. Відспівували Героя Ігоря Кобаса в Свято-Андріївській церкві. На кладовищі слово мали військовий капелан Руслан Бех, священник ПЦУ о. Петро Андрусяк, цивільна дружина Ігоря Тетяна Стринадко. Поховали Героя з усіма громадянськими і військовими почестями.
Вічна слава Героям! Герої не вмирають!
