Дорогі наші читачі, сьогодні хочемо розповісти вам про видатну людину нашого часу – прославлену і невтомну волонтерку, письменницю, громадську діячку Надію Таршин. Проживає наша героїня на Дніпропетровщині в Слобожанській громаді. Ви запитаєте, а яким чином вона пов’язана із нашим краєм?

Ми впевнені, що дуже тісно. По-перше, вона – велика і щира патріотка рідної України. Багато з наших земляків розділяють її любов до Батьківщини, бо кожен із нас – її частиночка, і готові так само невтомно працювати на нашу Перемогу.

По-друге, родом жінка із Рівненщини, її родичі були учасниками національно-визвольної боротьби, входили до УПА, багато з них були репресовані й просто знищені совєцькою владою. Вона ж усе трудове життя пропрацювала інженеркою на одному із великих заводів у Дніпропетровську (тепер Дніпро) і завжди залишалась Українкою у російськомовному середовищі. Вона є для нас великим прикладом у боротьбі за своє, українське.

По-третє, ця невтомна жінка є головою громадської організації «Патріотичне об’єднання «Оріяна» і лідеркою волонтерського руху на Слобожанщині. Ще з 2014 року волонтери під керівництвом Надії Таршин розгорнули потужну діяльність на підтримку Збройних сил України в період АТО/ООС, а тепер іще з більшою силою і завзяттям допомагають нашим захисникам.

До гурту цих волонтерів упродовж останніх років доєдналися і наші земляки й землячки, жителі древньої Горошківщини. Вони активно надсилають власні кошти або посилки з необхідними речами для наших захисників. Ця співпраця є дуже плідною. Усі, хто долучився до цього руху, впевнені, що всі надходження витрачаються саме за призначенням. Звіти в особисті повідомлення надходять регулярно і є текстові й фотозвіти на сторінці @Надія Таршин у мережі «Фейсбук».

Налагоджено особисте спілкування з пані Надією. До когорти залучених до цієї групи волонтерів є і колектив працівників Хорошівської лікарні. Ми в газеті писали, що наші медики зібрали чималу суму власних коштів, закупили тисячу пар шкарпеток і надіслали волонтерам у Слобожанське для воїнів ЗСУ.

Нещодавно надійшла Подяка від ГО «ПО Оріяна» колективу Хорошівської лікарні за вагомий внесок у зміцнення обороноздатності України, небайдужість, жертовність та активну громадянську позицію. Багато наших земляків і землячок вже отримали також подяки від цього Патріотичного об’єднання, або від командирів військових частин ЗСУ за допомогу і підтримку військових.

Хто слідкує за сторінками у соціальних мережах, які веде пані Надія – не перестають дивуватися її невтомності, працьовитості, організаторським здібностям, невичерпному патріотизму і мотивації, яка передається багатьом людям. Ось, наприклад, пост Надії Таршин на сторінці в «Фейсбук» від 7 серпня:

«Для мене, як і для багатьох українців війна на нашій землі уже іде 9-й рік. Найстрашніший її етап нині після повномасштабного вторгнення. Та до деяких українців і досі не дійшло, що росія рветься сюди і знищує цвіт нації не для того, щоб зробити Україну щасливою і заможною. І живе цей далеко не малий відсоток байдужих до долі України в своє задоволення, ніби війни в Україні і немає. А ворогу такий розклад всередині країни дуже до вподоби, і його роль у цьому розкладі не остання. Болить втрачати друзів, болять їх поранення, та зовсім по- іншому болить байдужість багатьох українців…»

І пані Надія публікує власні вірші, аби підтвердити власні, висловлені вище, думки. Вона має вже кілька збірок власних книжок, до яких увійшли її поетичні і прозові твори. І основний мотив і тема цих збірок – безмежна любов до Батьківщини, гордість бути Українкою і мати незаплямовану людську гідність:

Він загинув і за тебе,

Щоб ти спокійно жив, кохав…

Тримав Він над тобою небо,

Як ти у ліжку міцно спав.

Купаєшся у теплім морі,

В розкішний ходиш ресторан,

З вікна милуєшся на зорі,

Прилігши на м’який диван.

А Він, як ти, хотів же жити,

Радіти сонцю і весні,

За руку діточок водити –

Не пропадати на війні.

Та Він пішов, не міг сидіти –

Крок у безсмертя навіки!

Не народились його діти…

Тобі і досі невтямки.

Що за життя твоє розкішне

Велика сплачена ціна…

Бо горе матері невтішне,

Криниця сліз немає дна.

Дві паралелі, два світи,

Їм не судилось перетнутись

Які ви різні Він і ти –

Тобі Його не осягнути.

10.03.2017р.

Відчай сходить із сльозами –

Я ще плачу… Слава Богу.

Від розмови з ворогами

Затуманило й дорогу.

Рясно скапують сльозинки,

Мою душу омивають,

Щось в мені ще є від жінки…

Коли сльози не вщухають.

Не слабка і не плаксива,

А буває, пробиває,

Бо душа від болю сива

І сльозині ціну знає.

Як дитина, ревно плачу,

Кулаками утираю…

Вороги, я не пробачу,

Ми ніколи не програєм!!!

Затаїлися в чеканні.

Вас, лукаві, наскрізь бачу.

Ви не перші й не останні,

Бійтеся, коли я плачу!

23.01. 2017р.

Не зможуть ці шакали люті

Тебе порвати на шматки

Ти житимеш, моя країно,

Синам-героям завдяки.

Хто був і є на полі брані

І затулив тебе собою,

А хто до нас заліз незваний –

Навік укриється ганьбою.

Потвори хай не шкірять зуби,

З усіх боків не нападають,

Не тягнуть у безодню згуби –

Мечі народні покарають.

Віками нищать, а ми є,

Земля дідів, як резервація,

І знову на мораль плює

Досі небачена формація.

Тебе здолати їм несила,

Бо на усе є Божа воля.

Здобути волі міцні крила,

Благословляє нині доля.

Ця ніч із мороком не вічна,

Засяє ранок сонцеликий,

І після мук століть трагічних

Відродиться народ великий!!!

29.03.2016р.

Лякають війною, бідою, зимою…

Знайомі нам виклики вражі оці.

Ганебніше жити під злою ордою,

Тримаючи вічно синицю в руці.

Не сміймо пускати у душу зневіру,

Вона заважає іти до мети.

Ми втратимо все, як загубимо віру

І будемо далі ярмо це тягти.

Вставайте, диванні, лежачі, сидячі,

Усі, хто чекає на манну з небес…

Землі нашій важко, вона нині плаче,

Потрібно, щоб дух її знову воскрес.

28.09. 2016 р.

Надія Таршин

А ось іще роздуми пані Надії після жахливих новин з Оленівки: «Сьогодні моє серце плаче, як і серця багатьох українців, за загиблими нашими Героями, та ми не маємо права впадати в депресивний стан, ставати бездіяльними, бо ворог тільки цього і чекає, щоб ми опустили руки. Очі наших хлопчиків на небесах не дадуть нам цього зробити. Вони поряд, вони слідкують за нами, вони нам допомагатимуть бути сильнішими і надихатимуть на Перемогу над цим вселенським злом. Наші Герої уже навіки поселилися в наших душах і не дадуть нам схибити у своїх вчинках, Вони наша совість. Тільки спільні зусилля і жертовність нас зроблять незборимими і ворог захлинеться у своїй ненависті. Його вчинки людським розумом осягнути неможливо, бо вчинки нелюдські і я вірю. що ці виродки за все заплатять.

А ми безмежно шануємо наших Воїнів, підтримуємо їх впродовж усіх років війни і будемо підтримувати, допоки вистачить наших сил, бо іншого шляху, щоб зберегти свою країну, немає».

Такі особистості, як пані Надія запалюють інших і ведуть за собою. Вони є прикладом незламності й патріотизму. Це маяки. Дякуємо Богу, що вони є і освітлюють дорогу всім нам.

Закликаємо усіх наших читачів, земляків долучатися до волонтерського руху і підтримувати наших захисників. Лише разом – переможемо!

Підготувала Світлана Федоренко