Хіба можуть батьки одразу прийняти страшну новину про загибель єдиного сина? Звичайно, що ні. І розум, і тіло, і все єство відмовляються таке розуміти і сприймати. Лише коли довгий час немає повідомлень від рідної людини, і коли надходить офіційна інформація про загибель їхньої дитини, лише тоді вони починають усвідомлювати цю тяжку болючу реальність.
«Із глибоким сумом сповіщаємо, що у боротьбі за свободу та незалежність України загинув Хомінський Олександр Валерійович – мужній Захисник, вірний син своєї Батьківщини», – така інформація з’явилася на офіційному сайті Хорошівської селищної ради.
А 12 березня родина, військові, сусіди, друзі, жителі громади прощалися із загиблим Воїном-Захисником Олександром Хомінським. Зустрічали і проводжали траурний кортеж із тілом Героя живим коридором на колінах. Його остання скорбна дорога була нестерпно тяжкою для усіх і скроплена гіркими сльозами осиротілих батьків, родичів, друзів.
Олександр Валерійович Хомінський народився 29 липня 1983 року у Володарськ-Волинському (нині Хорошів). Ріс добрим, працьовитим, щирим і товариським хлопцем. Його батьки – Тетяна Андріївна та Валерій Володимирович змалку виховували в синові любов до рідної землі та повагу до людей.
У 2001 році Олександр закінчив Хорошівську гімназію (нині ліцей №1). Однокласниця Саші й сусідка Хомінських Вікторія Сергієнко (Коченко) згадує, що Олександр завжди був поміркованим, спокійним, неконфліктним, товариським, веселим у компанії, мав багато друзів, любив спорт, завжди стильно і зі смаком одягався.
Сусіди дуже гарно відгукувалися завжди про Олександра. Він допомагав стареньким принести води до хати, завжди заступався за слабших, бідніших, допомагав тим, хто потребував підтримки.
Тетяна Андріївна пригадує: «Я якось їхала хвора із Житомира, а молодий чоловік запропонував підвезти мене додому. Виявилося, що це однокласник мого сина, який пам’ятає, що Саня його захистив і підтримав у скрутний час ще в шкільні роки. Мені було це дуже приємно. А ще був випадок, коли син врятував чоловіка, якому стало зле і він майже замерзав на лавочці у Житомирі. Викликав таксі й доставив його додому. Дружина врятованого сердечно дякувала, залишила контакти і запрошувала звертатися з будь-якими питаннями. Саня був дуже добрим, він любив людей, завжди і до всіх із посмішкою. Він був справжнім патріотом України. Для нас, батьків, загибель синочка – найстрашніша й найтяжча втрата. У душі – нестерпний біль і порожнеча …», – крізь сльози мовить матуся.
Після школи Олександр був призваний на службу до Збройних сил України, проходив її у прикордонних військах на Чернігівщині.
Мав незакінчену вищу освіту, навчався у Житомирському політехнічному інституті. Довгий час працював за кордоном разом із батьком.
Так склалася доля, що Олександр Валерійович 12 років прожив у Криму зі своєю цивільною дружиною. Але після окупації півострова російськими військами повернувся у рідне селище.
Переломним моментом для нього стало жорстоке побиття окупантами місцевої дівчини за те, що вона була у вишиванці. Олександр більше не міг залишатися на окупованій землі та повернувся на підконтрольну територію України.
Його мати, Тетяна Хомінська, з початку російсько-української війни писала патріотичні вірші про звитягу українських воїнів. Вона закликала співвітчизників щиро любити свою Україну і допомагати Збройним силам у боротьбі з ворогами. Завжди, упродовж років повномасштабної війни, активно допомагала колегам у виготовленні маскувальних сіток для військових, за можливості, донатила на ЗСУ.
Олександр був людяним, добрим, щирим другом, турботливим сусідом, завжди готовим допомогти. Він цінував життя, любив рідну землю та мав щире серце.
Із червня 2024-го року Олександр Хомінський добровільно став на захист України.
Попри тяжку хворобу, яка давала йому право не йти до війська, він сказав матері: «Кожен чоловік повинен захищати Україну! Я добре розбираюся в комп’ютерах, непогано готую. Тому буду там потрібен, мої руки скрізь знадобляться».
Солдат Хомінський Олександр загинув 1 березня 2025 року внаслідок ракетного удару поблизу населеного пункту Черкаське Самарівського району Дніпропетровської області.
До останнього подиху він залишився вірним Україні.
Провести Воїна в останній путь зібралося багато земляків. Відспівували його в храмі Архистратига Божого Михаїла три священники ПЦУ на чолі з отцем Анатолієм – настоятелем храму.
Далі траурна процесія вирушила на місцеве кладовище. Під час церемонії поховання Героя слово мав Хорошівський селищний голова Володимир Столярчук, який коротко нагадав присутнім основні етапи життя полеглого Воїна-Захисника України Олександра Хомінського, висловив глибокий жаль із приводу його загибелі, а також щирі співчуття батькам і родині Героя.
Поховали Воїна Олександра з усіма належними громадянськими і військовими почестями. Батькам вручили український прапор на знак вшанування його подвигу в ім’я України.
Пам’ять про Олександра Хомінського назавжди житиме в серцях земляків.
Вічна слава Героям!
Підготувала Світлана Федоренко
У матеріалі частково використана інформація з офіційного сайту
Хорошівської селищної ради
Портретне фото надав
редакції Володимир Файдюк
