Існує думка, що все на світі можна купити, були б тільки гроші. Незважаючи на певну дискусійність цього твердження, з цим важко не погодитися. Купити можна якщо не все, то принаймі за гроші вирішується більшість проблем. Ненормальною особливістю нашого часу є те, що продаються навіть люди. Не вірите? Прочитайте Кримінальний кодекс України: стаття 149, у якій визначено поняття торгівлі людьми, форми її експлуатації і зрозумієте, що все насправді дуже серйозно. За роки незалежності сотні тисяч українців стали жертвами торгівлі людьми, і це лише ті, хто офіційно звернувся за допомогою.
Переважно людей експлуатують у трудовій сфері або в порнобізнесі (надання сексуальних послуг), але не рідкість коли примушують до жебрацтва, втягують у злочинну діяльність, збройні конфлікти, вилучають органи.
Якщо раніше жертвами торгівлі людьми ставали ті, хто перетинав кордон з ціллю працевлаштування і потрапляв до рук міжнародних злочинних груп, то сьогодні в Україні, щоб потрапити у рабство достатньо просто влаштуватися на роботу до підприємців-рабовласників. Так, є такі підприємці (фермери), які набирають на роботу людей, що потрапили в скрутне становище: набрали кредитів, не мають житла або будь-яких засобів до існування, але у підсумку не розраховуються з працівниками за працю.
Схема достатньо проста: переважно у сільській місцевості, де дуже важко з роботою, з’являється оголошення про можливість підзаробити у фермера чи підприємця. Людям пропонують сезонні роботи: збирання фруктів, овочів, різна праця по фермерському чи садовому господарству. Оплата 200 – 500 грн за добу, а до того ж безкоштовне проживання й харчування. Роботодавці навіть відвозять людей на роботу своїм транспортом. Звісно, що на такі оголошення завжди знайдуться охочі, бо економічна ситуація в сільській місцевості давно залишає бажати кращого.
Що відбувається далі, розкажемо на прикладі невигаданої історії Олега.
Олег, 29 років, неодружений. Хлопець мешкає в одному із сіл на Житомирщині, проживає з батьком та молодшою сестрою. Мати померла. Тривалий час Олег працював в сусідньому селі, на гранітному кар’єрі, але коли почалися проблеми із невиплатою заробітної плати – звільнився. Шукав роботу. Залишившись без заробітку, поки шукав роботу, зняв з банківської кредитної картки 500 грн. для проживання. Хлопець розраховував, що швидко знайде роботу і погасить банківський кредит. Але час йшов, а роботу знайти не вдавалося.
Якось він зустрів знайому жінку, яка мешкала в тому ж селі. Вона розповіла, що разом зі своїм цивільним чоловіком збирається їхати на сезонну роботу в Вінницьку область, збирати яблука. Жінка сказала, що про роботу дізналася із оголошення, яке прочитала на автобусній зупинці. За її словами, роботодавці обіцяли до 200 грн. в день, безкоштовне проживання в гуртожитку зі всіма зручностями та триразове харчування. Жінка запропонувала хлопцеві їхати разом на роботу.
Олег вирішив поїхати з ними на заробітки лише на місяць, щоб повернути кредит. В призначений день в село приїхав представник працедавця машиною і відвіз заробітчан до місця роботи, в с. Верхня Кропивня, Вінницької області. Там їх всіх разом, 4 чоловіки та 2 жінки, поселили в одній кімнаті, не в гуртожитку, як обіцяли, а в напівзруйнованому бараці. Умови були жахливі. Кімната давно без ремонту, на ліжках брудні матраци, подушок та ковдр зовсім не було. Не було там і гарячої води,.
В той же день, бригадир забрав у них паспорти нібито для оформлення трудової угоди з працівниками. Запевнив, що поверне документи тоді, коли підписуватимуть договір. Також бригадир повідомив, що вони можуть попрацювати дві неділі й, якщо їм не сподобається, то можуть забрати зароблені гроші й їхати додому.
Всі заробітчани, а їх було більше 100 осіб, о 6 годині ранку мали бути в їдальні, бо починався сніданок. Хто запізнювався, залишався без сніданку. На сніданок кожного дня була лише каша зварена на воді, без масла, хліб та чай. Цю ж кашу брали в півлітрові баночки із собою на роботу. Це був їхній обід. Ввечері, коли поверталися із роботи їх знову годували кашею. Після сніданку, старенькими автобусами всіх відвозили на місце роботи, в яблуневі сади. Працювали там по 12 годин, без вихідних. На обід виділяли лише 30 хвилин.
Під час роботи наглядачі-бригадири забороняли відпочивати. Якщо бачили, що хтось курить чи відпочиває – відразу накладали штраф у 100 грн, який вираховували із заробітної плати.
Олег збирав в день по 200 відер яблук. За відро бригадир сказав, що платитиме по 1 грн., хоча спочатку обіцяли по 2 грн. Попрацювавши дві неділі, хлопець вирішив їхати додому. Він підійшов до бригадира й попросив повернути паспорт і виплатити йому зароблені за дві неділі гроші. Бригадир розгнівався і сказав, що Олег може їхати на всі чотири сторони, що його ніхто не тримає, але паспорт та гроші отримає лише тоді, коли будуть розраховуватися з усіма заробітчанами. Їхати без паспорта хлопець не міг, грошей на квиток не було, тому вимушений був працювати далі.
Час від часу бригадир забирав Олега і примушував виконувати важку, а іноді й брудну роботу: то цілими днями збивати яблука з дерев, вантажити на машини ящики з яблуками, а то і чистити чиїсь курятники та поля після зібраного врожаю. Таку роботу бригадир називав «шансом», за який обіцяв заробіток: від 100 гривень в день. Відмовитись від «шансу» було неможливо, за відмову бригадир погрожував штрафом в 500 грн. Заробітчани були налякані чутками: влітку за непокору тут сильно побили хлопців, а потім змушували їх всю ніч то копати, то заривати ями.
На дворі вже було холодно. Теплого одягу в Олега не було, бо їхав на роботу влітку і лише на місяць. Бригадир привіз купу різного одягу (із секонхенду) й дозволив заробітчанам вибрати, що кому підійде, але попередив, що за кожну річ із зарплати вирахує по 200 грн. Речі були не нові, але хлопець вимушений був купувати, адже не знав коли повернеться додому.
12 жовтня 2016 року на їх фермерське садове господарство, приїхали представники СБУ та ЗМІ. Заробітчани розповіли їм про всі беззаконні дії працедавців по відношенню до них. Коли ті поїхали, бригадир та обліковець Олена, кричали і лаяли всіх, обзиваючи нецензурними словами. Після цього заробітчанам привезли на підпис трудові угоди, але читати їх не дали нікому. Також бригадир сказав, що кожен має написати йому розписку, що просить вирахувати із зарплати 1500 грн. за придбані миючі та гігієнічні засоби та ще 350 грн. за те, що привезли їх із села до місця роботи машиною.
Ще бригадир пригрозив, що якщо Олег не напише таку розписку, то не отримає ніяких грошей зовсім. Хлопець вимушений був написати таку розписку і думав, що з ним розрахуються і він зможе їхати додому. Але бригадир не поспішав виплачувати гроші. Він сказав, що за угодою Олег має ще працювати. Хто знає скільки б ще хлопець перебув на таких заробітках, якби в кінці жовтня 2016 року до них на господарство знову не приїхали правоохоронці з Вінниці, які й забрали від горе-господаря частину заробітчан. Лише тоді бригадир виплатив Олегу 1 500 грн. Поліцейські відвезли потерпілих в районний центр, в Немирів, Вінницької обл., повернули їм паспорти та допомогли сісти на рейсовий автобус.
На жаль, таких рабовласницьких історій в сучасній Україні дуже багато. Фактично, в кожній області правоохоронцями були зафіксовані подібні злочини, а кількість потерпілих вираховується тисячами. Відчуваючи повну безкарність, застосовуючи психологічне й фізичне насилля, окремі підприємці використовують людей як рабів. Відвозять їх працювати у віддалену місцевість, селять у занедбаних приміщеннях, відбирають документи, засоби зв’язку, постійно застосовують погрози, накладають штрафи, не виплачують заробітну плату. Відомі випадки, коли люди майже рік працювали на таких власників абсолютно безкоштовно, сподіваючись, що одного дня їм виплатять зароблені гроші й повернуть документи. Та дзуськи! Якщо комусь пощастило «вибити» свої кревні зароблені кошти, то це був просто мізер.
Частина потерпілих з цієї історії, що як і Олег звернулися до поліції за допомогою, розповіли ще більш жахливі речі. Одна з потерпілих дуже захворіла на роботі, в неї часто піднімався тиск, почалося загострення хвороби підшлункової залози. Жінка попросила бригадира привезти їй ліки – панкреатин, проте він і не думав виконати її прохання. Протягом двох місяців жінка схудла на 30 кг, була зовсім виснаженою. Із-за сильного загострення захворювання підшлункової залози її нудило та рвало, і вона не змогла вийти на роботу, а вже ввечері від інших заробітчан дізналась, що обліковець кричала та лаяла її при всіх, обзивала брудними принижуючими словами. Наступного дня жінку змусили вийти на роботу, погрожуючи штрафом.
В іншого робочого захворіла матір (інсульт) і йому терміново потрібно було повертатися додому. І знаєте що? Бригадир навіть не дав йому зароблених коштів на зворотній проїзд.
Будь-яка людина, що потрапила в схожу ситуацію, коли роботодавці нещадно експлуатують її працю на власну користь, має знати – це не просто приклад недобросовісного підприємця, а кримінальний злочин під назвою «торгівля людьми». Які ознаки того, що ви працюєте примусово і стали жертвою торгівців людьми:
- Ви працюєте недобровільно, у повній залежності від експлуататора.
- Ви працюєте без дійсної трудової угоди або за іншими умовами, що не прописані в договорі: на тяжких, небезпечних для здоров’я чи принизливих роботах, при цьому праця буває ненормованою.
- Вам виплачують лише частину заробітної плати або взагалі не виплачують, постійно обіцяючи сплатити пізніше.
- Ви працюєте в умовах, що не сумісні з поняттям гідної й безпечної праці, із цілковитим порушенням техніки безпеки праці.
- Ви проживаєте в антисанітарних умовах, без належного харчування та без будь-яких контактів поза межами робочого місця.
Якщо ви відмітили деякі чи всі ознаки, то це свідчить про цілковиту трудову експлуатацію людини – використання безоплатної праці, невиплата заробітної плати; стан, коли жертва позбавлена волі, перебуває у підневільному стані, під фізичним й психологічним контролем, залякана, часто не може самостійно вирішувати куди йти і що робити.
При трудовій експлуатації на початку роботи постраждалим, як правило, обіцяють заробітну плату після завершення певного терміну роботи. Крім того, у потерпілих відбирають паспорт нібито для підписання трудової угоди. Але й після завершення запропонованого терміну роботи гроші не виплачують. Як правило, робітникам повідомляють, що заробіток буде виплачено трохи пізніше. Проте коли через кілька тижнів, місяців постраждалі починають наполягати на виплаті грошей, для них вигадують іншу причину: ну ось ви зібрали яблука, а ще потрібно підрізати гілки дерев, почистити сад, перекопати землю. Виконаєте – тоді розрахуємося і т. д.
Можливо, ви думаєте, що наведені приклади трудової експлуатації можуть трапитися лише з людьми, які проживають у селі, та це не так. Звісно, в сільській місцевості рівень життя нижчий, ніж у містах, і таким чином, там простіше привабити людей можливістю доброго заробітку. Але за статистикою жертвами торгівлі людьми стають однаковою мірою і мешканці селищ, і великих міст, і люди з вищою освітою, і без освіти, і молодь, і навіть літні люди, адже форми експлуатації людини різноманітні.
Галина, 32 роки, за освітою вчитель.
Я закінчила педагогічний університет, проте працевлаштувалася кравчинею. Коли народила сина, стосунки з чоловіком погіршилися, грошей в родині зовсім не було. Побачила на дошці оголошень, що набирають швачок на роботу в сусідній обласний центр. Обіцяли 500 доларів на місяць, безкоштовне проживання та харчування. Я залишила сина з чоловіком та свекрухою і поїхала на заробітки.
Коли приїхала, мене зустріли на вокзалі та поселили в підвальній кімнаті, без вікон, з вологими стінами, холодною підлогою та дерев’яним піддоном замість ліжка. Працювала по 16-18 годин на добу без вихідних. Мусила шити та упаковувати постільну білизну та спецодяг. Через погане освітлення в мене погіршився зір, а від пилу почався кашель. Через місяць попросила відпустити мене додому, проте хазяїн почав погрожувати, сказав, що сам вирішить, коли мене відпускати. Мою сусідку по кімнаті побили, а потім вона зникла. Я зрозуміла, що під загрозою і моє життя.
Через чотири місяці я була вже зовсім виснажена та не могла більше працювати. Мене відвезли на вокзал, повернули телефон та сказали, що, якщо звернуся до міліції, постраждає мій син. Грошей зовсім не заплатили…
Прикладів трудової експлуатації українців як за кордоном, так і в Україні, вже так багато, що їх можна друкувати багатотомними виданням. Щоденно і Україні поповнюється список жертв торгівлі, з’являються нові шокуючі історії. Тільки от покарати злочинців, які використовують людей як рабів, «живий товар» вдається не так часто. Одна з суттєвих причин це та, що потерпілі самі не хочуть звертатися за допомогою до органів поліції й місцевої адміністрації. Хтось не вірить в силу правосуддя, хтось настільки заляканий, принижений і психологічно зломлений, що не хоче говорити на цю тему навіть з рідними. Та мовчати не слід у будь-якому разі, бо це тупик, замкнене коло, в яке потрапляє все більше нових жертв.
Звернення до поліції необхідне у будь-якому разі, щоб покарати злочинців, щоб проблема набула розголосу, тим самим зменшити кількість потерпілих. Звернення потерпілих до органів держадміністрації надасть їм змогу отримати статус особи постраждалої від торгівлі людьми, а це передбачає можливість отримання фінансової допомоги, надання притулку, а також спеціалізованих послуг.
Якщо ви стали жертвою чи свідком сексуальної, трудової експлуатації, чи знаєте про випадки торгівлі людьми, застосування її будь-яких форм (використання в порнобізнесі, рабство, жебрацтво, сексуальний примус, продаж дітей, втягнення в злочинну діяльність та інші), негайно звертайтеся:
телефони Національної гарячої лінії з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів: 0-800-505-501 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів в Україні), 527 (безкоштовно з мобільних телефонів в Україні), понеділок-п’ятниця – з 10:00 до 21:00, субота – з 10:00 до 18:00.
Більше інформації про різні форми торгівлі розміщено на сайті громадської організації «Жіночий інформаційно-консультативний центр» http://wicc.com.ua/
Отримати безкоштовну консультацію працівників громадської організації «Жіночий інформаційно-консультативний центр» щодо безпечного працевлаштування можна за телефонами:
Тел. (0412) 400-732, (096) 456-55-56.
Віталіна Севрук
