Для багатьох людей сім’я – найдорожче, що є у житті. Це притулок і гавань у найважчі часи. Особливо зараз.
Ми вирішили коротко розповісти нашим читачам про родини, які можуть бути прикладом для інших. Вони наперекір усім проблемам підтримують один одного, виявляють любов, взаємоповагу, намагаються максимально убезпечити найрідніших від зайвих хвилювань, бо життя й так по вінця ними наповнене.
Олександр та Марія Шевчуки хоча й проживають із народження в Хорошеві, проте вперше побачилися і зустрілися на роботі в Черняхові на підприємстві «Рельполь-Альтера». Саме там і народилося між ними кохання, яке потім переросло в сім’ю. Мають вони двох прекрасних діток: 12-річного Максимка та 10-річну Анюту. Це дружна родина. Тут затишно всім: і батькам, і діткам, тут панує атмосфера тепла і поваги, взаєморозуміння. Вони люблять разом відпочивати, працювати, спільно проводити час за будь-яким заняттям – чи то футбол, чи риболовля, чи тихе грибне полювання. Усім подобається, коли Марія наготує смачну ковбаску, запечені реберця, дістане з духовки пиріжки, деруни, іншу смакоту. Діти дуже люблять гратися з татом, кататися на човні. Хоча останнім часом така радість випадає рідко, бо Олександр нині військовослужбовець, і майже весь час служить у гарячих точках війни. Він боєць 25-ї Січеславської окремої десантно-штурмової бригади. Разом із побратимами визволяє Україну від рашистів, захищає свою родину і всіх нас.
Проте від того, що він давно перебуває в тяжких умовах війни, – його душа не зачерствіла. Погляд світиться любов’ю до рідних, хоча десь там у кутиках очі ховають глибокий біль…
На запитання: «На чому тримається ваша родина?» – Марія відповіла: «Найперше – це взаємоповага, любов, підтримка, особливо зараз».
Ще одна родина жителів Хорошева Віталія та Любові Дем’янчуків, попри різні випробування, з усіх сил береже родинне тепло й ті маленькі радощі, які дарує життя.
«Певно, найважче пояснити дитині, чому тато зараз не вдома. Постійні запитання, бажання робити щось разом, прохання навчити майструвати, – не завжди під силу мамі. Особливо тоді, коли тато і справді дуже уважний і відповідальний. Коли у нього завжди був час для дітей… А тепер ця клята війна не дозволяє дітям насолодитись усіма перевагами сім’ї. Просто телефонних розмов недостатньо…» – розповідає дружина, мама Любов Дем’янчук.
Батько родини Віталій зараз боронить нашу державу. У 2015 році пішов в АТО добровольцем, пізніше вступив до лав прикордонників. Із початком повномасштабного вторгнення без вагань зібрав рюкзак і прибув до військкомату. Якраз через велику любов до своїх дітей, родини, до Батьківщини.
«Моя донька від першого шлюбу дуже любить його, довіряє, поважає. Вітчим для Оксани є справжнім другом, порадником, татом.
Підтримує зв’язок Віталій і зі своєю рідною донькою Софією», – додає Любов.
Найбільше щастя для дітей – татусева відпустка. Шестирічний Роман наполегливо пізнає світ, сміливо долає вершини дерев і б’є коліна, падаючи з велосипеда.
Але зустрічі й розлуки з татом – то завжди дуже чутливі моменти, які без сліз не проходять. Роман гордий та пишається своїм татком-героєм, терпляче чекає наступної зустрічі або хоча б відеодзвінка.
Нині родина Дем’янчуків чекає на ще одну дитинку, проте саме для того, щоб наші українські діти росли на своїй землі щасливими, Віталій мусить стояти на її захисті. А Любов разом із мамою-тещею Тетяною забезпечують затишок і спокій у родинному тилу.
Розповімо ще про сім’ю Миколи й Аліни Герасимчуків із Хорошева. Микола працює рятувальником у місцевій пожежній частині. Їхня родина створилася майже 16 років тому. Познайомилися хлопець із Дашинки і дівчина із Бердичівського району на весіллі у друзів. У добрий час побралися, бо в сім’ї панують спокій, затишок, лад. Дітки – 14-річний Максим та 7-річна Аня – почуваються захищеними й виховуються в любові та повазі.
«Я вважаю, що фундаментом нашої сім’ї є батько, чоловік. Він в усьому для нас опора, завжди надійний, відповідальний. Нам добре поруч із ним, – ділиться Аліна. – Ми любимо бути разом. Наш горіх біля будинку, де часто із задоволенням щось готуємо на вогні, смажимо карасики чи шашлики, спілкуємося, – місце сили, де всім затишно і приємно. Спільні поїздки на Бердичівщину – це і зустріч з родиною, й цікава подорож для дітей. Син і донька люблять спілкуватися з татом: Максим вчиться поводитися з автомобілем, крутити якісь механізми, отримує від батька уроки водіння. Аня щаслива, коли сидить у тата на плечах, просто любить побавитися з ним, посміятися. У нас є гарна традиція в сім’ї, коли на день народження дітей приходять друзі з усієї вулиці. Тоді дуже гамірно, лунає сміх. І це велике щастя, особливо у такі складні часи, як зараз», – розповідає жінка.
Шановні наші читачі, повідомляйте нам про гарні родини, ми будемо про них писати, бо вони – наша гордість і основа України.
Підготувала Надія Панченко
