У такі світлі великодні дні ми, українці, на жаль, хоронимо власних синів і доньок. Їхні смерті закликають нас до справедливої відплати, до відсікання усього російського. І тільки наскрізь просочений ворожою пропагандою тупий ватник може ще й зараз повторювати брехливі наративи й вірити у благі наміри нашого одвічного і найбільшого ворога – російського окупанта. Саме він затьмарив нам радість великого свята. Саме він ницо й підло, прикриваючись безсоромною брехнею, з допомогою надпотужної зброї нищить наші міста й села, жорстоко вбиває й калічить мирних людей, сиротить і вбиває дітей, руйнує результати тяжкої праці мільйонів українців.
На превеликий жаль, 25 квітня Будо-Рижани та жителі навколишніх сіл, а також численні представники Хорошівської громади разом із її керівництвом, військові, друзі й родина провели в останню путь ще одного свого земляка, 22-річного юнака-красеня, солдата Збройних сил України Войтюка Дмитра Романовича.
Був гарний весняний день, світило сонечко, у небі над селом біліли хмаринки, в повітрі стояв приємний аромат набухлих бруньок і перших квітів. Проте всього цього не бачив і вже ніколи не відчує молодий боєць, який загинув на полі страшної війни. Він захищав рідну землю від диких жорстоких нелюдів-ординців, поклав своє молоде життя за кожного з нас, за свою Україну.
Дмитро закінчив Будо-Рижанську загальноосвітню школу. Був добрим допитливим хлопчиком. Із дитинства захоплювався технікою. Міг без вагань розібрати й зібрати мотоцикл, міні-трактор, допомагав батьку лагодити автомобіль.
Одразу після школи став працювати в Іршанському гірничо-збагачувальному комбінаті.
У 2019 році пішов до Збройних сил України. В березні служив у Бердичеві, а в грудні того ж року підписав контракт на три роки. Захищав державу Україну на Сході. Служив на посаді водія-електрика радіолокаційної розвідки дивізіону артилерійської розвідки військової частини.
Життя Героя обірвалося 20 квітня в районі Привілля Лисичанського району Луганської області внаслідок осколкового поранення несумісного із життям.
Священник Рижанської церкви Різдва Пресвятої Богородиці ПЦУ о. Віктор відслужив панахиду за убієнним на полі бою Дмитром. Він сказав: «Дмитро – воїн, він поклав своє життя за Батьківщину, за український народ. А хто віддає життя за своїх ближніх, друзів – того Господь удостоює Царства Небесного».
Під час церемонії прощання із загиблим воїном на кладовищі в Закомірні виступила староста Будо-Рижанського округу Олена Васяніна. Зокрема вона сказала: «Юнаку було лише 22 роки. Він був хорошим сином, братом, гарним другом. Друзі згадують: де б не з’явився Діма, завжди посміхався, всіх підтримував. А батькам завжди говорив: «Усе буде добре!». Він був вірним військовій присязі, з честю і до кінця виконав свій військовий обов’язок, віддавши за мир в Україні найцінніше – власне життя. У загиблого залишилися батьки, сестри, брати. Висловлюємо їм наші глибокі співчуття.
Це неймовірна, катастрофічна втрата. Втрата найріднішої людини для батьків, втрата нашого земляка, втрата громадянина країни. Ми всі запам’ятаємо Дмитра як найдостойнішу людину», – сказала у своїй промові Олена Василівна.
Колишня директорка Будо-Рижанської школи Лідія Кучер зі сльозами на очах розповіла про односельця й випускника: «Це була дуже світла, добра, ввічлива дитина. Його всі любили. Він завжди ніс позитив і добро. Подорослішавши, він став відповідальним і серйозним чоловіком, здатним на героїчні вчинки. Пам’ять про Дмитра назавжди буде в наших серцях. Царство Небесне Герою», – з болем і скорботою мовила Лідія Володимирівна.
Староста надала слово представнику релігійної громади євангельських християн-баптистів Віктору Розводовському.
Із глибоким сумом виступив побратим загиблого воїна, старшина з частини, де служив юнак. Він висловив високу оцінку людських і воїнських якостей Дмитра. Дав йому найкращу характеристику. Засвідчив перед усіма присутніми, що Дмитро Войтюк був вправним бійцем, працелюбним хлопцем, добрим і надійним товаришем, який із честю виконав військовий обов’язок і був зразком для інших.
Дорога до місця останнього спочинку воїна була встелена квітами, а його домовину накривав Прапор України.
Поховали бійця з молитвами і військовими почестями. Хай наш захисник спочиває з миром. Царство Небесне його душі. Пам’ять про його жертву заради України буде назавжди в наших серцях.
Вічна слава Герою! Герої не вмирають!
Підготувала Надія Панченко
