Із історії України
***
“Почалось розкуркулювання. Серед зими вигонили розкуркулену сім’ю з хати з дозволом взяти з собою тільки торбу хліба та з одежі те, що було одягнене. Потім садовили в сани й вивозили на кошляцькі ярі і там перекидали з саней.
Іншим давали хати-пустки, а майно розкоркулених – одежу, взуття, хатні речі, дрібний реманент, – продавали на вигоні з торгів. Місцеві люди соромились купувати це майно, бо знали тих людей, а частина з них були близькі, рідня.
Правда, бувала, що на прохання самих «розкоркулених» купляли ту чи іншу річ, щоб передати потім їхнім господарям. Більш коштовні речі за безцінок купляли всякі зайди та верхівка ділила між собою.
Ось таким чином було розорено чимало працьовитих сімей, які розбрелися по широкому світі чи були вислані на північ.
А «Класова боротьба» на селі все загострювалась, все поглиблювалась. Після куркулів пішли підкуркульники.
Тут уже не бралось до уваги стан твого господарства чи наявність якогось іншого майна. Головне лихо, головна загроза – твій настрій. Обізветься хтось, чи запитає що воно до чого, і зараз помітка в записнику. Накидались на такого зухвальця, який допитується, який хоче якогось пояснення незрозумілого питання.
Страшно щось промовити. Надійдуть, та все з пістолями, а очі злі, сверлами підозри на всіх поглядають, то все з погрозою, та з лайкою паскудною, що в селах ніколи її не чути було. Один одного бояться, один одного уникають…”
Уривок з книги спогадів Лавра Нечипоренка “33-й рік”.
На фото: Розпродаж майна розкуркуленого селянина Мартиненка на “червоному базарі”, с. Удачне, Донецька обл. Знімок Марка Залізняка.
Підготував Олександр Голяченко
