Навіть природа сумувала того дня: було похмуро, сиро і холодно. 29 листопада Іршанська громада провела в останню скорбну дорогу захисника України, жителя Запорізької області. Загинув внаслідок тяжких поранень на фронті солдат, старший стрілець-оператор третього штурмового відділення другого штурмового взводу другої штурмової роти однієї з військових частин Збройних сил України Гарай Олександр Олександрович.
Народився Олександр 23 грудня 1991 року в селищі Смоляниново Шкотовського району Приморського краю рф в родині військового, який саме там служив і перебував із сім’єю. Із 2004 року вони вже проживали в Україні в селі Новоданилівка Мелітопольського району Запорізької області. За інформацією Марини – рідної сестри Олександра, – Саша закінчив у селі Терпіння школу, отримав неповну середню освіту. Потім здобув професію маляра-штукатура у Мелітопольському вищому професійному училищі. До служби в Збройних силах України він працював на різних приватних будівельних підприємствах Запорізької області.
31 липня 2021 року підписав контракт про проходження військової служби у Збройних силах України на посадах осіб солдатського та сержантського складу. Пройшов загальновійськове навчання. Отримав спеціальність стрільця. Упродовж служби був і на посаді водія.
Захищав Батьківщину від російських окупантів на Донеччині й Луганщині. Мав складні поранення. У листопаді 2022 року в районі Кліщіївки на Донеччині внаслідок мінно-вибухової травми отримав серйозне поранення стегна правої ноги. У липні 2023 року в районі населеного пункту Водяне – вогнепальні й осколкові поранення ніг та контузію. Під час періоду реабілітації після цього поранення побував в Іршанську в сестри.
А в травні 2024-го в районі Водяного Олександр отримав осколкові й вогнепальні поранення голови, перелом основи черепа, опіки та інші ушкодження. Був евакуйований з поля бою. Медики боролися за нього майже пів року, проте внаслідок несумісних із життям поранень він помер 19 листопада у Львові в Лікарні Святого Пантелеймона.
Переважна більшість рідних Олександра Гарая перебуває нині на окупованих ворогом територіях. А сестра Марина проживає з 2014 року в Іршанській громаді. Тому, враховуючи бажання Олександра, за рішенням родини, Воїна-Захисника похоронили в Іршанську.
Зустрічали жителі громади траурний кортеж із тілом Героя живим коридором на колінах.
Церемонія прощання з Героєм Олександром Гараєм відбулася в Іршанську на площі біля Палацу культури «Титан». Тут із прощальними промовами виступили секретар Іршанської селищної ради Катерина Денисенко, інспекторка з військового обліку Оксана Розбицька, начальниця відділу соціального захисту населення селищної ради Галина Васильчук. Вони висловили глибокий сум із приводу загибелі молодого громадянина України, який у неповні 33 роки віддав життя за волю своєї держави й народу. А також представниці селищної ради говорили щирі слова співчуття родині Воїна-Захисника: мамі Героя Надії Володимирівні, сестрам Марині, Валентині, Софії, Інзі, Ользі, братам Сергію та Володимиру, усім його рідним та близьким.
Заупокійну службу по загиблому Воїну Олександру в Іршанському храмі Покрови Богородиці провели п’ять священників Православної церкви України.
Останній спочинок знайшов Герой-Захисник на місцевому кладовищі в Іршанську. Поховали Олександра Гарая з усіма належними громадянськими й військовими почестями.
Воїн України Олександр поповнив лави Небесної Сотні, аби стати Ангелом-охоронцем для усіх нас навіки. А ми, українці, маємо свято берегти пам’ять про наших Воїнів-Захисників і передати наступним поколінням, аби ця пам’ять була вічною.
Просимо в Бога Царства Небесного нашим загиблим і померлим Воїнам і просимо підтримки й допомоги нашим бійцям Сил оборони України у здобутті такої необхідної й жаданої Перемоги над окупантами.
Вічна слава Героям! Герої не вмирають!
Підготувала Світлана Федоренко
