Сьогодні минає рік, як пішов у вічність наш видатний земляк, професор, доктор медичних наук, один із фундаторів соціальної медицини в Україні, громадський діяч, історик, краєзнавець, благодійник Олександр Макарович Голяченко (13.02.1940 – 09.11.2021).
У першому спогаді із життя Сашка Голяченка, що відноситься до березня 1944 р., я зрозумів, чому професор Голяченко завжди був прихильником знаменитої фрази Миколи Хвильового «Геть від Москви»: «… в містечку свистіли кулі. Це вертались червоні. Потім їх розмістили на певний час по хатах. Було декілька і в нашій хаті. У мене був маленький, надзвичайно розумний песик, я ним грався на подвір’ї. З хати вийшов червоний і просто так, «от нєчєго дєлать», вистрелив в голову моєму песику. З тих пір я ненавиджу москалів».
З професором Голяченком я познайомився на другому році української Незалежності. Запросив його на зустріч із учнями й колегами-вчителями у Новоборівську середню школу №1, в якій працював учителем географії. Без вагань Олександр Макарович погодився приїхати до Нової Борової. Учні мали змогу вперше побачити, так би мовити, «живого професора і доктора наук». На початку зустрічі професор Голяченко попросив підняти руки тих школярів, хто називає свого батька татом. Нажаль, «лісу рук» не було… Він говорив зрозумілою і доступною мовою – про українську родину та здоров’я української нації, про боротьбу українців за незалежність та виняткове значення української мови. Діти та колеги слухали його уважно і захоплено. По закінченню зустрічі Олександр Макарович зробив запис в альбомі «Горизонт» шкільного туристичного гуртка: «Гарна школа. Молоді небайдужі вчителі. Доля України – у ваших руках. Хто вийде з ваших класів – патріоти, манкурти чи яничари? Постійно думайте над цим питанням, дивлячись у ці чисті дитячі очі».
Професор Голяченко був учасником двох конференцій, які проходили у нас – «Горошківщина крізь призму століть» (1995 р.) та «Музеї історії – форпости краєзнавства» (2013 р.). На другому форумі, у своєму матеріалі «Чому такі живучі імперські символи, або чи є майбутнє у Горошок», наш земляк писав, що «Гольдштейн-штадт» або Володарськ-Волинський є найбільш уражений більшовизмом райцентром Житомирщини. Він бачив майбутнє рідних Горошок за декількох необхідних умов: «Скинути рабську психологію перед Москвою, розірвати колючий дріт, що обплутав Володарськ, очиститись від скверни. Раб, як відомо, був забезпечений притулком, йому давали їсти, на ніч – жінку, його завдання було працювати. Деякі раби були щасливі від такого розпорядку, але більшість прагнули волі. І вони досягли волі, правда, тепер їхнє майбутнє залежить тільки від них».
Закінчення буде.
