Якщо для когось перемога – це повернення до кордонів 1991, то це – лише пів справи.
До кордонів 1991 ми повернулися в Харківській і Сумській області – але кілька кілометрів за кордоном стоїть російська артилерія з батареями залпового вогню, і з-під цього кордону масовано прострілюють усю прикордонну територію України. Навіть повернувшись до державних кордонів 1991, з-за їх меж усе одно в бік України летітимуть балістичні, крилаті й гіперзвукові ракети.
Незалежно від кордонів – їх усе одно московія вважає умовними, а нашу державність – помилкою історії. Тому які б кордони ми не сували на мапі – війна не буде вважатися завершеною, допоки на цій мапі існує росія в теперішньому її імперському вигляді. Тому кінцевим пунктом війни так чи інак є руйнування болотної імперії зла. Навіть деокупація при збереженні росії як такої не вирішує проблеми. Марно марити відновленням територіяльної цілісності – якщо виживе кремль, який цю цілісність буде перманентно порушувати, доки існуватиме.
Неіснування ворога – це і є стратегічна перемога. Війна – це марафон, в якому спринт лишають на сам кінець.
