Таке улюблене в народі свято старого Нового року 14 січня було дуже сумним у Грушківському старостинському окрузі Хорошівської громади на Житомирщині. Саме цього суботнього дня замість того, щоб святкувати, зустрічатись родинами, посівати, колядувати, – люди плакали. Гірким і тяжким був той день для батьків, родичів, земляків Ігоря Суслопарова, бо вони прощалися із загиблим героєм-захисником і проводжали його в останню скорбну дорогу.
Траурну процесію на колінах зустрічала вся Давидівка. Від початку Грушок – із Давидівського шляху через центр села і аж на кладовище – односельці за ініціативою вчителів Грушківської школи простелили дорогу своєму загиблому Герою гілочками туї та кетягами калини, а біля кладовищенської огорожі вздовж дороги виклали слова «Герої не вмирають!» Зустрічали земляки домовину з тілом захисника і проводжали від рідного дому на колінах, із квітами, у глибокій скорботі. Ридала безутішно мати, гірко побивався батько, плакала уся родина – вони втратили найдорожче – єдиного сина, єдиного внука і племінника. Дочки втратили батька. Численні родичі, односельці, однокласники, побратими, друзі, очільники громади, багато людей, що приїхали провести загиблого Героя, – усі переживали тяжкий біль утрати. І в повітрі стояло німе запитання: «За що нас убивають?! Чому ми платимо за свою свободу і право жити такою дорогою ціною?!»
Ще на Новий рік Ігор надіслав матусі останнє фото з побратимами. Третього січня розмовляв із нею, а вже о 15-й годині цього ж дня загинув на Донеччині в районі між Опитним і Бахмутом під час артилерійського обстрілу.
Народився Ігор 10 березня 1983 року. Виховувався у великій любові матусі та всіх рідних. Навчався у Грушківській середній школі до 9 класу. Пізніше закінчив технікум на Івано-Франківщині. Повернувся додому. Здобув вищу освіту в Житомирському інституті Міжрегіональної академії управління персоналом. Одружився в Грушках. Став батьком двох дівчаток.
Працював, піклувався про матусю, любив спілкуватися з друзями. Любив людей, життя…
Близько п’яти років тому він поїхав на постійне проживання в Калуш на Івано-Франківщину.
Влітку 2022 року був мобілізований місцевим військкоматом. Проходив військову підготовку у Львівській області, пізніше перебував у Великій Британії на військових навчаннях. Був бійцем окремої механізованої бригади, стрільцем-санітаром відділення механізованого батальйону. Відповідально ставився до своїх обов’язків, свідомо і гідно ніс службу із захисту Батьківщини. Був вірним плечем для побратимів. Цінував фронтову дружбу.
У листопаді був у відпустці. Односельці радо його зустрічали у Грушках. 25 листопада повернувся на місце служби на Донбас. Бив ворога під Бахмутом. І саме у святкові новорічні дні осколки ворожих снарядів і мін та потужна вибухова хвиля обірвали молоде життя…
Відспівували Героя на подвір’ї рідного дому священники ПЦУ о. Миколай із Давидівського храму святої Параскеви П’ятниці, о. Йосиф із Сколобівського Свято-Покровського храму. Молились за упокій душі загиблого захисника сотні присутніх на траурній процесії. На кладовищі приєдналися до заупокійної служби священники о. Віктор із Рижанського храму Різдва Пресвятої Богородиці та о. Петро із Новоборівського Свято-Андріївського храму. Усі священники акцентували, що загиблий Герой Ігор віддав життя за Батьківщину, український народ, за усіх нас, і його подвиг є виявом найвищої любові. А ще вони наголошували усім присутнім на тому, чому до нас прийшов ворог, – бо ми не завжди цінували і берегли своє – українську мову, рідну українську церкву, допустили засилля у деяких головах «руского міра». А тепер ми бачимо, що це був тільки привід для ворога. І прийшли окупанти нас просто стерти з лиця землі. Тому треба захищати і берегти своє, не допускати чужого, ворожого, а розвивати рідне, українське: мову, церкву, плекати любов до України, аби не довелося більше ховати нам своїх синів і доньок.
На кладовищі виступили зі словами скорботи, співчуття родині та вдячності Герою за подвиг учителька Людмила Малярчук, друг і побратим Анатолій Банул, староста округу, родичка загиблого Світлана Бахур, друг і громадський активіст Петро Гринчук.
Поховали Героя-захисника Ігоря Суслопарова з усіма військовими і громадянськими почестями. Він не дожив до свого 40-річчя лише два місяці…
Друг, кум, сусід Петро Гринчук так розповідає про Ігоря: «Він був спортивним, азартним, доброзичливим, безкорисливим, працьовитим. Любив рибалити. У дружбі був вірним до останнього, міг піти за друга в огонь і воду. Скрізь намагався отримувати перемогу – у спорті, у різних змаганнях. Він був переможцем по життю. І у військо він пішов перемагати ворога, щоб здобути Перемогу для України».
Учителька Людмила Малярчук була класною керівницею в Ігоря Суслопарова. Вона глибоко переживає його загибель, тому що учні для неї – дорогі й рідні люди. Вона так розповіла про нього: «Він був завжди сміливим, ніколи не ховався за чужі спини. Любив справедливість. Цінував друзів і колектив. Був активним у житті класу і школи. Дуже тяжко хоронити своїх учнів… Він завжди залишиться у нашій пам’яті, у наших серцях. Ігор – Герой, віддав життя за нас».
На офіційному сайті Калуської міської громади зокрема зазначено: «Низький уклін та глибока вдячність бійцю Ігорю Суслопарову за відданість військовій присязі, за любов до України, за саможертовність».
Висловлюємо щирі співчуття батькам, усій родині загиблого воїна-захисника. Пам’ять про Героя навіки житиме в серцях земляків та в історії України.
Слава героям!
Герої не вмирають!
Підготувала Надія Панченко
Використані фото Михайла Євменчука https://www.facebook.com/profile.php?id=100017118318318
