Ювелірне мистецтво є одним із найдавніших ремесел в історії людства, яке з’явилося з появою перших цивілізацій. Золотарство і сріблярство тісно пов’язане з іншою сферою – грануванням самоцвітів, адже окрасою більшості ювелірних виробів є коштовний камінь.
Так уже визначили геологія, історія та люди, що саме Володарськ-Волинський (тепер Хорошів) у другій половині ХХ століття став одним із центрів добування, огранення, вирощування самоцвітів та виготовлення ювелірних виробів із золота і срібла.
Із історії ювелірної справи у нашому краї
Історію, яка стосується цієї теми, варто почати з 1969 року, коли в районному центрі Володарськ-Волинський на Житомирщині при підприємстві Рудник «Волинський» відкрили дослідницький цех із виготовлення ювелірних виробів. А головним напрямком його роботи було гранування місцевих самоцвітів, що добувалися поруч на Волинському родовищі камерних пегматитів. До цього часу добутий топаз, берил, а головне кварц – усе відправляли до Москви. Керівником згаданого дослідницького цеху став Володимир Фаренюк, а ідея створення такого підрозділу належить генеральному директору Рудника «Волинський» Олексію Салманіну.
У 1975 році відбулася ще одна знакова подія – відкрили нову триповерхову гранувальну фабрику, приміщення якої нині знаходиться в Хорошеві за адресою: вул. Самоцвітна, 11. Директорами фабрики були: Володимир Комаров, Володимир Чижук, Микола Ігнатенко. Люди отримали можливість працювати і навчатися без відриву від виробництва. І проживали переважна більшість із них зовсім поруч – у збудованих у 1972 році двох перших відомчих житлових п’ятиповерхівках. Нова фабрика була оснащена новітніми напівавтоматичними лініями «Едус» виробництва Федеративної Республіки Німеччини.
У 1990-х роках грануванням самоцвітів займалося ще спільне підприємство «Токвіл», а начальником цеху гранування у ньому був Сергій Ренкас, який очолював колектив із 40 працівників. Цікаво, що у Виробничому об’єднанні «Західкварцсамоцвіти» (колишній Рудник «Волинський») у 1980-х роках діяв ще цех синтезу, де спеціалісти штучно вирощували самоцвіти: корунд, гранат, фіаніт. А в 1990-му році на третьому поверсі гранувальної фабрики у правому крилі приміщення був створений цех із виготовлення ювелірних виробів із дорогоцінних металів (з 1995 року – ювелірний цех, у народі його називали «золото»), який складався з двох ліній: лінія золота, лінія срібла. Начальником цього цеху став Олександр Поліщук, а згодом Сергій Головачов. Перші спеціалісти – ювеліри Олександр Штиль, Микола Гучко, Віктор Павленко – навчалися на Львівському ювелірному заводі, а далі вже вони навчали учнів безпосередньо в цеху, в якому в дві зміни працювало близько 50 фахівців.
Микола Базилюк, який пропрацював майстром із 1993 по 2002-й, називає такі ювелірні спеціальності: восковик із воску виливає форми майбутніх ювелірних виробів – перснів, каблучок, хрестиків, підвісок та сережок; ливарник заливає форми дорогоцінним металом; ювелір-монтувальник підганяє виріб до відповідного розміру та усуває можливі дефекти лиття; шліфувальник надає золотому чи срібному виробу остаточного блиску; закріплювальник вставляє самоцвіт у виріб.
Загалом збирання, монтування складної каблучки здійснювалося із трьох частин: каст, шинка, пелюсток. Каст – місце кріплення самоцвіту, пелюсток – місце на каблучці, де кріпиться сам каст, шинка – низ самої каблучки, персня. У ювелірні вироби вставляли огранені самоцвіти цієї ж гранувальної фабрики: кварци різних кольорів, гранати, корунди, фіаніти (циркони).
Майстер згадує працівниць ювелірного цеху: Галину Майстренко, Надію Кравчук, Тетяну Весельєву (шліфувальниці); Нілу Забродську, Людмилу Власюк ( відділ контролю якості).
Шлях від початківця до фахового ювеліра
Микола Базилюк згадує, як після служби в армії у 1991 році він прийшов працювати і навчатися учнем ювеліра-монтувальника. За зміну він повинен був виготовити 10 каблучок, тоді як майстер виготовляв 50 таких виробів. Коли учень уже міг виготовляти відповідну кількість якісних виробів та освоїв усі сфери ювелірного мистецтва, то йому присвоювали 2-й, 3-й і найвищий 4-й фаховий розряд. Шлях від учня до майстра у Миколи Олександровича зайняв близько двох років. Із приємністю він згадує своїх колег-ювелірів різних спеціальностей: ювелірів-монтувальників Віктора Левківського, Миколу Ваховського; закріплювальника Ігоря Безкоровайного; ливарника Віктора Павленка; шліфувальника Сергія Весельєва; восковика Олександра Штиля; ювеліра-монтувальника (срібло) Олега Друщиця; спеціаліста лабораторії Валерія Стужука, який визначав пробу ювелірного виробу, та інших.
Економічна криза як мотивація до створення нового
1990-ті роки були надскладними для економіки України. Криза вдарила і по ювелірній галузі. Працівникам почали затримувати і без того невелику заробітну платню, вони навіть не мали можливості взяти заборгованість із зарплати власноруч виготовленою продукцією. І не дивно, що спеціалісти: гранувальники, ювеліри – шукали свої шляхи виживання.
У 1997 році три однодумці, які багато років пропрацювали в ювелірній сфері, Віктор Чайківський, Сергій Ренкас, Мечислав Яхимович, створили Асоціацію підприємців «Трилліант». Їхнє підприємство успішно працює й до сьогодні. Вони мають різні напрямки діяльності. Один із них – виготовлення оригінальних ювелірних виробів і прикрас. Особливі успіхи на цьому шляху має Віктор Чайківський.
Свій трудовий шлях Віктор розпочав відразу після школи у 1988 році на гранувальній фабриці. З того часу, з перервою на військову службу, і триває його робота в ювелірному мистецтві. Ось, наприклад, характеристика його унікального ювелірного виробу «Суниці», який виготовлений із таких матеріалів: із родоніту – червоні ягоди; із жадеїту – зелені; з нефриту – листки; із перламутру – квіти; із коралу та агату – жук-сонечко; із золота – стебла, а ваза і підставка – з раухтопазу (інформація взята з сайту: http://trilliant-jewerly.com.ua/). Головне, чим займається майстер, це гранування і різьблення самоцвітів – інталії (різьблений камінь із зображенням у вигляді заглибленого рельєфу), камеї (вирізьблене з каменю рельєфне зображення, що виступає над тлом). Головне – це ідея самого ювелірного виробу, який в ідеалі має бути оригінальним, унікальним (саме це й цінують замовники). Огранений самоцвіт повинен мати колір, блиск та гру світла. Якщо самоцвіт коштовний, то під нього спеціально виготовляється оправа з дорогоцінного металу. Ідеальним каменем Віктор Чайківський вважає діамант, який має надвисоку твердість, блиск та гру.
У 2011 році до Віктора Костянтиновича прийшло офіційне визнання, він удостоєний звання «Майстер народної творчості». Нещодавно вироби Віктора Чайківського та його колеги Сергія Ренкаса брали участь в аукціоні, який організувало управління культури і туризму Житомирської обласної державної адміністрації, а виручені кошти з нього були спрямовані на підтримку Збройних сил України.
Різні часи переживають майстри-гранувальники і ювеліри, але головне, що в них залишається бажання бачити красу і творити шедеври, які дарують людям естетичну насолоду. Шедеври, які стають або сімейними реліквіями і будуть передаватися від покоління до покоління, або експонатами унікальних виставок чи Музею коштовного і декоративного каміння у Хорошеві та милують око й викликають подив і захоплення відвідувачів зі всього світу.
Ігор Цвіра, краєзнавець
Від автора: І не дивно, коли я створював Герб Хорошева, то однією із геральдичних фігур став огранений самоцвіт димчатого кварцу огранки French cut (його майданчик). Кварцу, як символу всіх самоцвітів, який добувався, огранювався і закріплювався у перстень тут, у Хорошеві, нашими поліськими майстрами.
Фото Ігоря Цвіри. Світлина гранувальної фабрики – із архіву Музею коштовного і декоративного каміння.
