Я та російськомовна з Донбасу) яка до 2014 року жила в одному культурному просторі з Моsковією. Українську чула до 20 років тільки по телеку і в школі 2 години на тиждень.
Тепер я знаю, що:
– Мої пращури – це козаки, які селилися на зимівлю на Луганщині в 17 сторіччі
– Мої прадідусі і прабабусі були всі україномовні з Луганщини, Дніпропетровщини, Придністров’я і Кубані
– Мої бабусі і дідусі вижили завдяки тому, що стерли свою ідентичність і стали «совєцькими малєнькімі» людьми
– Мої батьки жили вже в світі де українська культура – це щось для музеїв і виступу на сцені…
– Я…. більше не російськомовна) тепер я бачу сни мовою пращурів
Все це я дізналась про себе за останні 9 років. Це втрачений скарб, який я знайшла! Війна в мій дім прийшла в 2014 і поставила ці питання. Війна не тільки на полі бою, вона в головах кожного. І якщо кожний з нас вб‘є моsковити в своїй голові – їх стане на 42 мільйоні меньше на планеті.
Поки Герої протидіють мороку на полі бою, ми маємо цю пухлину вбивати в собі!!! Кожен, с*ка, клятий день, цієї бля**ської війни!!!
Підготував О.Голяченко
