17 серпня в медіа «Дзеркало тижня» вийшла стаття нашого земляка з Нової Борової, вченого, академіка Академії технологічних наук України Анатолія Вдовиченка «Торф як альтернативне паливо. Розвінчуємо міфи». Співавторами цієї роботи є завідуюча відділом Інституту геологічних наук Національної академії наук України, докторка геологічних наук Олена Ремезова, доцент Національного університету водного господарства та природокористування, Володимир Гнєушев та наша землячка з Дашинки, екологиня Національної академії наук України Катерина Ярошовець-Баранова.
Подаємо з дозволу авторів основні тези цієї статті.
Торф може бути дешевим, високорентабельним і доступним альтернативним джерелом енергії у вигляді твердого палива. За результатами наукових досліджень було встановлено, що торф у сучасних умовах в Україні є одним із найбільш ефективних та екологічних альтернативних джерел енергії на місцевому й регіональному рівнях.
Усього на території України виявлено близько двох тисяч торфових родовищ із загальними запасами більш як 2 мільярди тонн, розвідано майже 700 родовищ із промисловими запасами близько 760 мільйонів тонн. При доведенні загального щорічного видобутку до 10 мільйонів тонн, промислових запасів торфу вистачить на 70 років, а прогнозних — на понад 300.
Що ж перешкоджає відродженню торфовидобутку в Україні?
Насамперед відсутність розуміння і державної політики у розвитку цього напряму. Внаслідок цього, наприклад, Закон «Про альтернативні джерела енергії» торф узагалі не відносить до альтернативних джерел енергії.
Та найбільшим стримуючим фактором розробки родовищ торфу в Україні є штучно створені міфи, які значно перебільшують позитивний вплив неокультурених боліт на довкілля. Розвінчувати ці міфи є на сьогодні головним завданням науковців.
Міф перший: болота очищають атмосферу
Останні дослідження показали, що старі обводнені болота є найбільшим джерелом надходжень в атмосферу метану, який акумулює енергію в 30 разів ефективніше від вуглекислого газу і є другим за значенням парниковим газом. За даними NASA, до 30% загального потоку метану в атмосферу надходить із боліт.
При площі всіх боліт світу 5,7 мільйона квадратних кілометрів викиди метану в атмосферу становлять до 200 мільйонів тонн на рік.
Для порівняння: Світовий океан площею 361 мільйон квадратних кілометрів (у 60 разів більше), виділяє метану лише 20 мільйонів тонн (у 10 разів менше).
У дослідженні Global Biogeochemical Cycles британського центру повітряних атмосферних вимірів із використанням сучасних методів аерофотозйомок метану зазначено, що тропічні водно-болотні угіддя, на які припадає приблизно п’ята частина світових викидів метану, виділяють значно більше цього парникового газу, ніж вважалося раніше.
Міф другий: болота є головним джерелом прісної води для річок
Існує одне джерело прісної води, яке живить річки, — атмосферні опади. Усе інше виконує лише функції регулятора інтенсивності випаровування, поповнення ґрунтових вод і стоку в річки.
Дослідження болотознавців підтверджують, що болота нерідко затримують і накопичують воду для власного споживання.
У засушливий період рівень ґрунтових вод знижується разом із вільною водою торфовища. З часом вода випаровується, що негативно впливає на екосистему.
Поширення боліт скорочує площі земельних угідь та ускладнює будівництво в проблемних регіонах.
Міф третій: болотна вода є майже цілющою та рекомендується до вживання з метою лікування
Болотна вода перенасичена органікою, має характерний «болотяний» запах, містить багато заліза та інших елементів.
Значний вміст у болотній воді вугільних і перегнійних кислот створює несприятливі умови для розвитку більшості рослин. Вона дуже агресивна навіть відносно бетонних конструкцій будівельних споруд.
У болотній воді постійно накопичуються залишки і відходи всього, що населяє болота, а також шкідливі речовини та інші забруднювачі.
У болотах масово розмножуються кровосисні комахи, які є переносниками небезпечних інфекційних захворювань: малярії, злоякісної болотної лихоманки, ковтуна, ящура та інших.
Міф четвертий: при окультуренні боліт зникнуть рідкісні рослини і тварини
Болота є несприятливим середовищем для розвитку більшості тварин і рослин, а екзотичні окремі їхні види не мають особливого значення для збереження їх у великій кількості.
Окультурення боліт і раціональне освоєння торфовищ створять сприятливі умови для збереження і розвитку рідкісної фауни і флори в достатній кількості.
Важливим при цьому є створити умови для ретельних наукових досліджень усього цінного, а також загроз, що несуть болота.
В умовах глобального потепління, яке ми спостерігаємо, болота пересихають, і виникає загроза самознищення торфовищ унаслідок інтенсивного їх вивітрювання і пожеж.
Майже четверта частина розвіданих торфових родовищ в Україні стрімко деградує, не акумулюючи вуглецю, а навпаки, збільшуючи викиди в атмосферу вуглекислого газу.
Для зменшення таких викидів необхідно негайно розпочати розробку більш як 150-ти розвіданих торфових родовищ, запасів яких достатньо, аби забезпечити першочергову потребу у цій сировині впродовж 30-ти років.
Таким чином, інтенсифікація торфовидобутку водночас розв’язує паливну й екологічну проблеми, а також забезпечує сировиною інші важливі сфери діяльності.
Недарма в багатьох країнах видобуток і використання торфу не зменшуються.
Світовим лідером у використанні торфу є Фінляндія, частка торфу в енергетичному балансі якої становить 11%. В Ірландії – 15%.
Лідерами з експорту торфу і торфопродукції є Німеччина, Нідерланди, Бельгія, Канада, Литва, Естонія, Норвегія і Швеція. У цих країнах, окрім палива, торф широко використовується в хімічній промисловості, сільському господарстві, будівництві, медицині та інших сферах.
Тож, враховуючи попередній вітчизняний, а також сучасний досвід розвинених європейських країн, робимо висновок, що в Україні є всі передумови та мотивація для відродження торфовидобутку як одного із найважливіших напрямів вирішення енергетичних і екологічних проблем.
Ресурс для Житомирщини
А ми надаємо нашим читачам важливу інформацію, які ж енергетичні ресурси у вигляді покладів торфу на сьогодні відомі на території Житомирської області та зокрема громад, що раніше належали до Хорошівського району.
Відомості маємо із документа, який нам надав Анатолій Вдовиченко: «Схема розвитку і розташування торфової промисловості Житомирської області до 2000 року». Схема свого часу розроблялася Державним науково-дослідним інститутом місцевої промисловості.
Згідно із цим документом та оновленими відомостями станом на 2021 рік, у Житомирській області обліковано 144 родовища з геологічними запасами майже 80 мільйонів тонн. Розроблялося всього 6 родовищ. Сьогодні видобування торфу на Житомирщині припинено.
На території районів, за старим адмінподілом, найбільше родовищ торфу в Олевському, Ємільчинському, Овруцькому і Новоград-Волинському районах.
Згідно із згаданим вище документом, були розвідані до 2000 року на теренах Володарськ-Волинського району 4 торфові родовища загальною площею 116 гектарів, із запасами торфу 200 тисяч тонн. Середня глибина покладів: 0,75 – 1,25 метра.
Колишній очільник Володарськ-Волинської «Райсільгоспхімії» Віктор Мінялук надав інформацію, що приблизно до 1990 року періодично працівники «Райсільгоспхімії» здійснювали видобуток та автоперевезення торфу з різних невеликих родовищ у колгоспи району. Торф використовувався як основний складник органічних добрив. Його складували, додавали гній із колгоспних ферм, і через кілька років цей торфокомпост вносився на поля. Зокрема, видобуток торфу з цією метою вівся на землях Топорищенської (поблизу Топорищ), Поромівської (с. Поромівка, с Красногірка), Фасівської (с. Ісаківка, с. Томашівка), Суховільської (с. Крук) та інших сільських рад.
Про видобування торфу в нашій місцевості як альтернативного джерела енергії (палива для обігріву приміщень, наприклад), станом на сьогодні не знайдено. Проте є відомості, що нині торф’яні горщики для сільгосппродукції Україні поставляються із Литви. Є над чим подумати представникам місцевого бізнесу та підрозділам місцевих рад, які займаються економічним розвитком громад.
Підготувала Надія Панченко
