Найдавнішою пам’яткою сакральної дерев’яної архітектури Хорошівської територіальної громади є Святомихайлівська церква у селі Краївщині. Розташована в центрі села, вона й досі відкрита для прихожан, приваблює туристів та мандрівників своїм старовинним виглядом.
Як виглядала церква у перші десятиліття свого існування, розповідають архівні документ XVIII століття (візитація парафії від 1784 року). Про час побудови там написано наступне:
«Церква парафіяльна в селі Краївщині в ім’я Святого Архистратига Михаїла, нині в колляції вельможного Андрія Дубравського, судді гродського Житомирського. З давніх незапам’ятних часів на тім місці були церкви. Теперішня церква року 1756 закладена, тільки Документу на закладання та посвячення немає, але, як розповідають старі люди і заприсяглі Провізори, церква стараннями вельможного Войнаровського, судді земського Київського, відремонтована і посвячена. Це підтверджує Дем’ян Соленицький, який в той час, як Войнаровський був депутатом, був з ним в Любліні і сам бачив, що ясновельможний Митрополит, будучи також в Любліні, дав дозвіл, і той дозвіл він, Войнаровський, привіз до Краївщини. За цим дозволом закладав церкву превелебний Михайло Ольхович, парох Горошечковський».
Як бачимо, церква будувалася та ремонтувалася на кошти Яна Войнаровського, який в той час був посесором сіл Краєвщина та Горошечки (Малі Горошки). Закладав церкву в 1756 році священник села Горошечки Михайло Ольхович, а освячував священник Блонський, на той час – декан Барашівський. Проте жодного документу на руках у громади не було. Всі вони, як розповіли свідки, залишилися у вельможного Войнаровського. На кінець XVIII ст. опікувався церквою власник села, суддя гродський Житомирський, Андрій Дубравський.
В останні роки перед візитацією будівля церкви переживала не найкращі часи – дахи опали, низ згнив. Вже років два йшов ремонт, вивели нові верхи, поправили підвалини. Проте затримка була за майстром, підданим Ушомирським, що взяв 200 злотих польских задатку, а роботу не закінчив:
«Та церква у формі хреста, на 5 копул з хрестами залізними, на середині один під фангульт визолочений. Дахи вже опали, і дуже низько виведені, вікон великих і менших 7, [церква] з дерева соснового під сокиру тесаного неопасана і неошальована, дверей двоє на завісах залізних, всередині підлога з дошок тесаних. Іконостас гладкий, столярської роботи, на 3 яруси, посередньо мальований, Двері Царські сницарської роботи під фангульт мальовані, по праву руку образ Спасителя, другий образ Святого Михаїла Архангела, по ліву руку образ Матері Божої, другий образ Святого Миколая».
Проте вже у наступній візитації 1790 року, після завершення ремонту покрівлі, було записано, що церква має три куполи.
Для проведення служб та обрядів в церкві було все необхідне начиння, в тому числі й Антимінс, наданий Феліціяном Володковичем, Митрополитом Всієї Русі, зберігалося чимало церковних та богослужбових книг:
«Євангелія in folio видання Київського, Служебник видання Почаївського, Требник, Октоїх, Община, Тріодь Пісна, Псалтир, Часослов видання Почаївського, Тріодь Цвітна видання Московського».
Розміщувалася церква на схід від села, «з однієї сторони від дороги Горошківської, з другої сторони від дороги Кропивянської, з третьої сторони дорога, що йде до Сушок, з четвертої сторони Плебанія, з двома садами, що межують з Цвинтарем з однієї сторони, з другої сторони тракт Горошківський, з третьої межа Коченка, з четвертої сторони вулиця».
Із матеріалів наступної візитації, що відбулася 8 жовтня 1790 року, ми можемо уточнити деталі:
«Цвинтар навколо опарканений, має в ширину кроків 28, довжину кроків 36. Дзвіниця з дерева соснового, дзвонів на ній висячих спижових 4 з клепадлом залізним, межує з однієї сторони тракт до Кропивні, з другої – межа Якова Антонюка, з третьої Левко Захарченко, з четвертої – Плебанія».
На обійсті священника – плебанії – стояло дві хати, одна стара, а інша нова, за яку сплатив 10 рублів колишній священник села Давидівки Залюбич. Хліви, стайня та обори на той час вже опали, лише стодола збереглася в доброму стані.
Фундуш на церковні землі наданий вельможним Войнаровським 30 листопада 1760 року. В описі полів та сіножатей, що належали церкві, згадуються імена місцевих жителів:
«Поля в три руки по сох чотириволових на днів 7. В першу руку поле над Кропивянським трактом між дорогами, що до панської сіножаті йдуть. В другу руку над слобідською дорогою, в третю руку на урочиську Бондарщина між помірками людськими. Сіножаті – перша сіножать над волокою під Барановкою на косарів 7, окремо (відділена) від межі Івана Подіка. Друга сіножать на Олішевщині на косарів 7, під Сушки. Третя на Галах, коло Левкової Ниви, на косарів 7, окрема».
На час візитації 1784 року церква свого священника не мала, а доглядав її парох сусіднього села Кропивні Федір Гардасевич. Дяком був Лаврін Свідзіцький, син священницький з Чуднова, «літ має 30, хоч часом напивається, але однак же хвали божої чулий». На вірність церковної каси присягли члени церковного братства: Андрій Тарасов, Матвій Сульженко, Юсько Назаренко, Дем’ян Семенов.
До приходу Краївщинської церкви входили також села Отцовка та Суха Воля, а всього парафіян лічилося 280 душ:
«Димів в Краївщині 40, в Отцовці 7, в Сухій Волі 11. Душ, до сповіді здатних, чоловіків 118, жінок 107. Душ, до сповіді нездатних, чоловіків 25, жінок 30».
У Реформаційному декреті візитатор відзначив старання парафіян щодо ремонту своєї церкви, проте закликав звернутися до пана і своїх колляторів, аби допомогли вирішити проблеми з майстром, завершити ремонт та впорядкувати церкву протягом року. Заодно, зваживши на скарги парафіян, що не мають регулярного богослужіння і догляду за ремонтом церкви, призначив тимчасово священника Черницького, «із застереженням, аби в науці християнській був пильним, коло душ пастви своєї всіляку увагу та старання мав, так, аби в час відходу, Богу та Началам (Начальствам) міг дати звіт».
Стараннями власника села, священника та парафіян, церква була гарно відремонтована, і навіть через шість десятиліть у клірових відомостях відзначалося, що церква будівлею дерев’яна, міцна, як зовні, так і всередині, приведена в «совершенное благолепие».
Звичайно, проблеми з ремонтом церкви та церковних споруд залишалися актуальними і в наступні роки. Священники та парафіяни не раз звертали на це увагу церковного начальства. Час від часу треба було ремонтувати дерев’яний дах. З часом почала занепадати дзвіниця. Так, у Клірових відомостях за 1830-40-і роки священник не один раз писав: «Колокольня ветха, требует постройки вновь». В 1854 році на кошти прихожан була побудована нова дерев’яна дзвіниця, а в другій половині XIX ст. церкву і дзвіницю перекрили жерстю.
В 1800 році загальна кількість парафіян Святомихайлівської церкви становила 539 осіб (280 чол. і 259 жін.), що проживали в 55 дворах. Із них у Краївщині – 24 двори (179 чол , 165 жін.), в Сухій Волі – 15 дворів (51 чол , 43 жін), слобода Отцовка -5 дворів (20 чол, 26 жін), Слобода Барановка – 1 двір (4 чол, 4 жін) та в Буді Суховільській 10 дворів (26 чол, 21 жін).
На кінець XIX століття кількість населення зросла майже вдвічі. В 1884 році лічилося 1037 прихожан, в тому числі 527 чоловіків та 510 жінок, що проживали в 193½ дворах. Римо-католиків не було.
В 1910 році загальна кількість прихожан Краєвщинської церкви становила 3227 чоловік, що розміщалися у 430 дворах. При цьому в селі Краєвщина налічувалося 177 дворів (637 чоловіків та 583 жінки), в с. Суховолі 106 дворів ( 514 чол і 492 жін), в с.Писарівці 34 двори (106 чол і 102 жін), в с. Баранівці – 51 двір (202 чол і 172 жін), в с. Зарубинці – 62 двори (240 чол і 179 жін). Із 430 дворів лише 170 були селянські, у 2 дворах проживали духовні – священник і псаломщик, у 245 дворах – міщани, у 10 дворах – іновірці (до яких відносили євреїв, магометан та ін.), і в 3-х дворах– сектанти (штундисти). Таку велику кількість віруючих не могла вже вмістити стара церква, тож актуальним стало питання побудови нової.
26 червня 1912 року причт та уповноважені від прихожан Свято-Михайлівської церкви с. Краївщини звернулися у Волинську Духовну Консисторію з проханням затвердити план побудови нової церкви в с. Краївщина.
У своєму проханні, селяни, зокрема, зазначили:
Через те, що в нашому селі храм Божий ветхий та тісний, ми одноголосно вирішили і записом рішення постановили створити новий храм в с. Краївщині, а тому смиренно просимо Ваше Високопреосвященство благословити і затвердити прикладений при цьому план майбутнього храму.
Звернення підписали уповноважені від селян Федір Федорович Подік, Іван Федорович Осипов, приходський священник Андрій Захарієвич, псаломщик-диякон Яків Теодорович, сільський староста Федір Іванович Антонюк та церковний староста Микита Приймак.
Проектом було передбачено побудувати дерев’яну церкву на 1000 молільників («молящихся»). Цивільний інженер М. Кафелі уклав кошторис, де ретельно розрахував види та розміри дерева, кількість цегли, піску, глини, труб та інших необхідних матеріалів. Згідно з кошторисом, загальна вартість матеріалів та робіт складала 18 761 рубль 76 копійок. Сума виявилися завеликою для сільської громади, і селяни знову звернулися 24 листопада 1913 року з проханням у Волинську Духовну Консисторію, щоб отримати дозвіл на придбання хоча б частини лісоматеріалів за пільговими цінами. Переписка селян та Волинської Консисторії з Начальником Управління землеробства та державного майна про виділення лісоматеріалів тривала до липня 1914 року. Але реалізувати проект так і не вдалося, на заваді стала Перша світова війна.
У радянський час, в період активної боротьби з релігією, питання побудови нової церкви вже не піднімалося, хоча церква і залишалася діючою. На жаль, багато давніх елементів внутрішнього убранства були втрачені за століття її існування, проте і досі старовинна церква є окрасою села. Цього року виповнюється 265 років від часу, коли перший камінь був покладений у її фундамент.
Людмила Горковчук 21.10.2021
Словник:
Колляція – право колляції, тобто представлення місцевому єпископу кандидата на місце священника в храмі.
Превелебний – отець, пан і т. ін., гідний великої поваги, пошани (часто при ввічливо-шанобливому звертанні до когось), церк. Титул священнослужителя.
Гродський суд – становий кримінальний суд у Короні Польській, Великому князівстві Литовському, а від 15 ст. – й на українських землях.
Фангульт – від нім . tеіngolt , що означає «з чистого золота» , фольги, порошкове золото.
Сница́рство — художня обробка дерева і карбування по металу, в тому числі наскрізне (ажурне), рельєфне та плоске різьблення, найчастіше із застосуванням позолоти і розфарбування.
Антимі́нс (церк.-слов. антиминсъ, грец. αντιμήνσιον) — посвячена хустина із зашитою частинкою мощів святих на престолі в православних церквах. На антимінсі звершується під час св. Літургії таїнство Євхаристії. Без антимінса не можна служити св. Літургії.
Спиж — застаріла назва бронзи.
Фунду́ш —письмові документи на церковні земельні володіння із датою їх видачі, іменем фундатора та розміром угідь.
