28 лютого, після повномасштабного вторгнення русні в Україну, я написав знайомій Т. із Білорусі та запитав: чи знає вона, що з території її держави російські війська вторглись на територію України та запускають ракети по українським містам, де гинуть мирні жителі, у тому числі діти?

Вона відповіла мені аж 6 березня (рос.):

  • Здравствуйте, Александр! Я редко захожу на сайт. Смотрю новости и ваши и наши. У всех разная картинка на происходящее. Но есть единственное, что объединяет – все хотят мира. Наш президент и все люди тоже против войны. Ни один из моих знакомых не хочет войны.

Я продовжував скидати їй різні матеріали про злочини російських окупантів та гідну відсіч українців та попросив, щоб білоруси ні в якому разі не посилали своїх військових на територію України.

Білоруска Т. мовчала до 2 квітня.  Учора отримав таке повідомлення.

  • Здравствуйте, Александр! Некоторые фото и видео просто шокирующие. Слабонервным лучше не смотреть. У многих людей дома идет война. Так как каждый член семьи со своими взглядами. Вот даже конфликты доходять до драк, ухода из семи и выезда в другую страну. Все люди знаходяться в стрессе. Раньше был Ковид, а теперь война. Никто не хочет войны. Но как политики между собой решат, никому неизвестно.

А ще вона написала, що «надеемся на благоразумие нашего президента, чтобы мы не воевали друг с другом». Т. проживає на відстані 40 км від білорусько-українського кордону, тому пише: «Прислушиваюсь к каждому звуку. Даже ночью несколько раз просыпаюсь».

Я буду продовжувати з нею спілкуватись. Для нас важливо, як змінюється ситуація у Білорусі від російсько-Української війни?

Олександр Голяченко