У наш час побутує думка, що багатодітна родина – це не модно, не цікаво, навіть погано. Багато стереотипів живуть навколо родин, у яких більше трьох дітей: малий достаток, нещасні діти, батьки заводять дітей лише заради грошей та ін. Ми спробуємо це заперечити, познайомивши вас із родиною Рудакових, що проживає у Зеленому Гаю.
«Сімейне гніздо»
Саме так хочеться називати обійстя щасливої родини. Чимала присадибна територія гарно впорядкована. Перед будинком квітник, далі охайний город. Є місце для гри та відпочинку: альтанка, лавки, гойдалка, м’яка викошена травичка. Є клітки, у яких живуть кролі, є в господарстві й кури, великий гарний пес Тагір. Та найбільше радує око гніздо лелек, що оселилися на високовольтній опорі біля будинку.
– Ви знаєте, неодноразово вітер скидав гнізно, коли була гроза. Час від часу електрики знімали його, бо так вимагає техніка безпеки. Та лелеки поверталися і знову облаштовували його тут. Одного разу, коли гніздо черговий раз зняли електрики, у нас була пожежа. Це стало дзвіночком, що ми маємо відстояти родину лелек. Тепер ми завжди просимо лишити гніздо, а буслики щовесни прилітають до нашого дому, – розповіла Олена Анатоліївна Рудакова, мама великого сімейства.
Як усе починалось
Історія знайомства Миколи та Олени дуже цікава. Олена вчилася на маляра-штукатура у Головинському училищі. Там найкращою подругою у неї була Жанна з Володарська-Волинського, старша сестра Миколи.
– Ми познайомились з Колею, коли їздила в гості до Жанни. Далі три роки я ще вчилась у Білорусі та працювала там на заводі. А далі розпад Радянського Союзу… Тому повернулась додому в своє село Очеретянку Пулинського району. Я ще коли була в Білорусі, то переписувалася з Колею. Він уже тоді писав, що ми одружимося. Та я це не сприймала серйозно. Проте, коли повернулась додому, він приїхав до мене і ми розписалися. Така доля, певно. Ми жили спочатку в Очеретянці. Микола їздив по заробітках. Коли назбирали грошей, щоб придбати власне житло, то у моєму районі не знайшли підходящого. Приїхали на батьківщину чоловіка і тут купили хату. Добудували ще дві кімнати, провели воду. Живемо тут у Хорошеві уже 15 років, – ділиться Олена Анатоліївна.
А у наступному році родина вже святкуватиме 30-річчя подружнього життя.
Сім «Я»
Перші шість років спільного життя у Олени та Миколи діток не було. Була вагітність, яку за медичними показами довелось перервати, а далі чекання…
– Я просила у Бога діток. Плакала, страждала. Сама виросла у родині, де нас було п’ятеро, у Миколи – троє. Було дуже боляче усвідомлювати, що діток нема і нема. Та Господь почув мої молитви. І після такої паузи з’явились діти один за одним. П’яту доньку я народила в 42 роки, – ділиться пані Олена.
– Найстарша у нас Каріна, їй 22 роки. Вона вже закінчила Житомирський університет ім.. Івана Франка на психолога. Працює зараз у Києві. Каріна цього року вийшла заміж, тому додала нам в родину ще одного сина – зятя Віктора.
Сину Ростиславу зараз 18 років. Він студент агроуніверситету в Житомирі. Ростик у нас молодець. Має підвищену стипендію, старається, вже їздить за кордон на навчання та на практику. Сашко (14 років), Дарина (10 років) та Маргарита (9 років) – вчаться у школі.
Дітьми ми задоволені, вони у нас слухняні, роботящі, гарно вчаться. Я можу покластися на них, коли потрібно. Діти дружні, вони товаришують один з одним, не сваряться і стоять горою за своїми, – продовжує щаслива мама.
Хатній побут
Найпершою день починає мама Олена. Прокидається вдосвіта, порається по господарству. Обов’язково треба встигнути приготувати сніданок для усіх. Кухня у родині невеличка, тому всі разом за стіл сісти не можуть. Так уже призвичаїлись, їм комфортно. Коли діти лишаються вдома (зараз канікули), то охоче допомагають мамі. Готувати вміють і хлопці, і дівчата. Найменші Маргаритка та Дарина можуть почистити картоплю чи помити овочі, фрукти. Все злагоджено, без нарікань.
Прибирання у будинку – найчастіше справа для дітей. Кожен точно складає свої речі та прибирає у своїй кімнаті. Працюють командою – так швидше і ефективніше.
Посуд миє той, у кого є вільний час, проте без примусу, серед дітей є неофіційний графік, якого вони дотримуються.
Робота біля дому
Тато Микола відповідає за більш важку фізичну роботу. Він обкошує територію, ремонтує паркан, змайстрував альтанку, клітки для кролів. Сини охоче переймають батьків досвід та науку.
У городі головна мама, проте отримавши вказівки, як і що робити, долучаються усі діти і тато.
Дарина та Маргарита охоче замітають подвір’я, Сашко працює з граблями, освоює косу.
Родинні свята
Традиційно святкують Дні народження усі члени родини. Тоді ставиться стіл посеред кімнати молодших дівчаток, щоб помістились усі. Найстарша Каріна відповідає за креатив, вона планує, як весело провести свята.
До релігійних свят готуються також усією родиною. Дуже подобається дітям випікати та прикрашати паски до свята Великодня, фарбувати крашанки.
На Різдво молодші колядують для родини. Люблять разом співати колядки та щедрівки.
Допомога для родини
Так, законодавчо у багатодітних родин є можливість отримувати пільги. До прикладу, за світло родина платить 50 % від того, що використала, решту повертає держава. Щоправда, чомусь останні два місяці кошти не надходять, тому доводиться платити повну суму. У шкільній їдальні діти харчуються безкоштовно – це дуже добре, бо у родини три учні. Раз на рік виділяють кошти на паливо, проте невеликі. Щоб оформляти соціальну допомогу, потрібно збирати доходи усіх її членів. Приміром, Ростиславова стипендія також враховується. Тому сума виплат не настільки захмарна, як стереотипно вважають інші. Якщо батьки не будуть підробляти, то на прожиток не вистачатиме.
Батько, Микола Юрійович, учасник АТО. На фронті він отримав травму. Зараз у процесі оформлення документів. Коли все до оформить, то родина матиме додаткові пільги.
А у дітей Олени та Миколи Рудакових є все необхідне: окремі кімнати, гарний одяг, сучасні ґаджети, цікаві іграшки. Вони мають те, що й інші діти – інтереси, захоплення, вподобання. А ще є постійна турбота та увага від батьків і рідних. Так, вони допомагають батькам по господарству, із меншими братами і сестричками, вміють самі готувати, та це тільки робить їх ще кращими дітьми і людьми. Відчувається любов у всьому, яка не афішується відвертими фото чи показовою поведінкою, а проявляється у ніжних стосунках, турботі один про одного, спокої та щирості.
Любов Дем’янчук
