Ветерана АТО Геннадія Семенія поховали у Хорошеві на Алеї Героїв

У суботу, 2 жовтня, у Хорошеві провели в останню путь нашого земляка, учасника бойових дій, ветерана АТО, героя-захисника України Геннадія Семенія. Віддати належну честь воїну прибули його побратими-ветерани, військові, численні жителі Хорошівської громади, родичі, друзі, однокласники. Похоронну процесію супроводжував військовий оркестр.

Народився Геннадій Якович у Володарськ-Волинському в березні 1972 року в родині педагогів. Тут зростав, навчався у середній школі №1, звідси був призваний на строкову службу в армію, звідси пішов у доросле життя.

Служив строкову Геннадій у Хабаровському краї у військовій частині морських десантників. Служба була непростою, суворою. Юнак отримав там гарт справжнього воїна. Тоді серйозно пошкодив хребет під час військових навчань. Рідні дізналися про це через десятки років. Проте ця травма все-таки пізніше дала по себе знати.

Час строкової служби Геннадія припав на період розпаду Радянського Союзу. Коли солдату запропонували прийняти присягу Росії, він категорично відмовився. Його відправили на російський корабель у Севастополь. І знову постало питання про присягу. Геннадій разом із кількома товаришами-однодумцями звернувся у Міністерство оборони України, і їх перевели дослужувати в українські військові частини. Геннадій Семеній потрапив у Бердичів у вертолітну частину.

Після армії молодий чоловік працював в об’єднанні «Західкварцсамоцвіти» у Володарськ-Волинському. Пізніше у зв’язку із сімейними обставинами проживав на Коростенщині. Сумлінно трудився у залізничному депо, мав 6-й розряд слюсаря-ремонтника. Роботу любив. Був одним із кращих працівників, добре розбирався у техніці. Проте з часом дала про себе знати ще армійська травма хребта. Необхідно було міняти сферу діяльності. Перейшов на фізично легшу роботу в Київ.

Коли ж в Україну прийшла біда, ворог захопив частину Донецької та Луганської областей, то Геннадій Якович добровольцем пішов на захист Батьківщини (незважаючи на те, що мав уже групу інвалідності через травму спини, а вдома були ще малі діти). Це були найбільш криваві й болючі 2014-2015-ті роки. У цей період він служив у зоні бойових дій близько року. Побував у боях під Дебальцевим. Служив у роті глибинної розвідки. Служба вимагала особливої сміливості, витривалості, кмітливості. Щосекунди Геннадій та його побратими, виконуючи бойові завдання, перебуваючи на окупованій території у тилу ворога, ризикували життям і здоров’ям, особливо свободою. Проте завдання боєць Семеній виконував сумлінно. Окрім участі в розвідувальних операціях Геннадій Якович займався ремонтом бойової техніки. І тут йому не було рівних. Він добре розбирався в техніці, в інструментах і був незамінним у цій роботі.

Як побратима і товариша, Геннадія дуже поважали, цінували за надійність, вірність, витривалість.

Володимир Леонідович Ткач, голова Асоціації ветеранів Житомирщини, учасник бойових дій, який служив пліч-о-пліч із Геннадієм Яковичем, розповів:

  • Геннадій мав великий авторитет серед побратимів, він просто ідеально знав військову справу, хоча не мав спеціальної військової освіти. Ми ж резервісти. Ми разом служили в 2014-2015 роках в окремому гвардійському розвідувальному батальйоні в роті глибинної розвідки. Він був на посаді розвідника-кулеметника і був вправним стрільцем. Геннадій мав позивний «Хатабич». Це найменша донечка намалювала тату малюнок казкового героя і підписала так. От він і обрав собі такий позивний.

Він – класний спеціаліст. Про його незаперечний авторитет серед ветеранів АТО свідчить те, що нас 12 чоловік приїхали підтримати його родину у тяжкий час і провести побратима в останню путь. Ми з ним були постійно на зв’язку. Коли він приїхав у госпіталь, я з ним розмовляв. А вже через кілька годин, на жаль, його серце зупинилось, і лікарі були безсилі…, – поділився ветеран.

За військову службу в зоні АТО Геннадій Семеній мав нагороди – медалі, одна з яких «За звільнення Дебальцево». Він дуже цінував нагороду – орден «Лицар мужності та честі».

Хоча пройшло кілька років від часу служби Геннадія Яковича на передовій, проте його перебування там серйозно позначилося на здоров’ї. Серце вже не піддавалося лікуванню. Помер він 30 вересня після сердечного нападу в Бердичівському військовому госпіталі.

Поховали героя на кладовищі у Хорошеві поруч із загиблими в зоні АТО героями Пилипом Слободенюком та Сергієм Порозінським.

Вічна пам’ять нашим героям-захисникам!

Герої не вмирають!

Надія Панченко

Прокрутити вгору