27 квітня жителі Рижан, родина, друзі, побратими, представники та керівництво Хорошівської територіальної громади у глибокій скорботі прощалися з Героєм, захисником, який загинув за Україну, Юрієм Войналовичем. Гіркі материнські сльози падали на домовину дорогого сина, батька шістьох дітей, великого трудівника, майстра із золотими руками, вправного і безстрашного воїна, вірного друга і побратима. Численні односельці та друзі на колінах проводжали його в останню путь.

Войналович Юрій Анатолійович народився 9 липня 1975 року в селі Рижани Володарськ-Волинського району (нині це село входить до Хорошівської територіальної громади Житомирського району). Навчався у Рижанській середній школі, а потім у Житомирському ПТУ №15. Військову службу проходив на Одещині. У 1995 році доля привела його у Любарський район на Житомирщині, де він невдовзі створив сім’ю. Там і проживав.

У 2004 році він упродовж восьми місяців проходив миротворчу службу в Іраку, за що був відзначений державними нагородами Польщі, США та України.

Юрій дуже любив техніку, майстерно її лагодив, перетворював старі, розбиті автомобілі у майже нові. Але найбільшою його втіхою були діти: чотири донечки і два сини – його гордість, його підтримка, сенс його життя. Будь-які забаганки своїх дітей він виконував, немов чарівник.

А ще Юрій – воїн, захисник. Із перших днів повномасштабної війни він добровольцем пішов захищати свою Україну, родину, свій народ. Служив водієм БТРа у десантно-штурмовій бригаді. Дуже багато техніки, яка була необхідна в зоні бойових дій, він полагодив. Це в нього дуже добре виходило. Командири і побратими цінували й поважали його за працелюбність і високу майстерність. Він вивозив багато людей та солдатів на бронетранспортері із зони бойових дій, а також поранених і тіла загиблих. Найчастіше це було в дуже складних і небезпечних обставинах. Але він безстрашно завжди виконував усі бойові завдання. Сестри Людмила і Тетяна розповідають, що Юрій і по життю завжди був таким, що піклувався про близьких – друзів, родину, інших людей, завжди готовий був іти на якісь поступки чи жертви заради інших. Так само він чинив і на фронті. Де найтяжче, найнебезпечніше – там Юрій виконує якісь завдання, рятує людей незважаючи на смертельну небезпеку. Проте остання така поїздка стала для нього фатальною. Він загинув 16 квітня у селі Рідне Ізюмського району Харківської області, отримавши тяжкі осколкові поранення, які спричинили смерть. Побратимів визволив, а сам загинув.

Відспівували загиблого героя в Рижанській церкві Різдва Богородиці чотири священники ПЦУ разом із багаточисельними учасниками траурної церемонії.

Свій останній спочинок Юрій знайшов на кладовищі в рідних Рижанах.

З прощальним словом на кладовищі виступила староста Лідія Вербило, а також священник Новоборівської Свято-Андріївської церкви о. Петро.

Пам’ять про нашого Героя-захисника житиме вічно. Батько захищав рідну землю від загарбників для того, щоб його діти й увесь український народ мали можливість жити в мирній процвітаючій країні. Хай Господь допоможе нам здобути Перемогу й щоб ніколи більше ми не знали, що таке війна.

Герої не вмирають! Героям слава!

Підготувала Надія Панченко