Про родину Козаченків, що проживають поблизу села Зубринка, уже згадувалося не лише у газеті «Прапор», але й на шпальтах іншої преси обласного рівня. Сім’я Василя Петровича та Світлани Георгіївни Козаченків на даний момент є найбільшою на теренах Хорошівської територіальної громади: вони дали життя дванадцятьом дітям.
У народі кажуть: «У добрих батьків і добрі діти». Саме так можна сказати про цю родину. Василь Петрович та Світлана Георгіївна завжди виховують у своїх дітях найкращі риси, залучають їх до добрих справ і обов’язково розвивають їхні таланти.
Усі діти пана Василя та пані Світлани Козаченків навчалися або нині навчаються у Хорошівській музичній школі, а після її закінчення – в Житомирському музичному училищі імені Косенка. Найстарша донька Люба, отримавши музичну освіту по класу фортепіано, стала студенткою Українського державного університету імені Михайла Драгоманова (м. Київ), згодом працювала викладачкою в Іршанській музичній школі. Син Петро, окрім музичної школи та музичного училища, навчався у Національній музичній академії України ім. Петра Чайковського по класу труби. Донька Надія опанувала гру на скрипці, Віра грає на баяні та флейті, Павло – на кларнеті, Данило – на тубі (великій мідній трубі), Михайло у даний час продовжує удосконалювати вміння гри на фортепіано у Житомирському музучилищі. Анжела, цьогорічна випускниця Зубринського ліцею, закінчила Хорошівську музичну школу по класу фортепіано; чотирнадцятирічні близнюки Тимофій та Андрій нині навчаються грі на кларнеті. Іллі, якому на початку червня виповниться тринадцять, також добре вдається гра на фортепіано; хлопчина самотужки освоїв гітару. Варто підкреслити, що Ілля дуже талановитий: легко підбирає мелодії на слух, гарно співає та має хист до малювання. Найменша донька Єлизавета закінчує перший рік навчання у Хорошівській музшколі по класу фортепіано. До речі, діти Василя Петровича та Світлани Георгіївни співають у молодіжному хорі Заздрівської церкви євангельських християн-бабтистів, беруть активну участь у загальношкільних заходах та конкурсах на рівні громади.
Обійстя сім’ї Козаченків знаходиться за п’ять кілометрів від села. Діти добираються до школи вибоїстою польовою дорогою по-різному: пішки, на велосипедах, а в зимовий період дбайливий тато забирає їх кіньми.
Не завжди шлях і до Хорошівської музичної школи був легким: діти часто пішки долали шлях у 6-7 кілометрів, щоб від села Вишняківки дістатися рейсовим автобусом до Хорошева; не завжди на зворотньому шляху водії хотіли підвозити дітей у Зубринку, якщо пасажирами були лише Козаченки…
Що може навчити нас історія життя цієї чудової сім’ї? По-перше, те, що авторитет батьків має бути дуже високим. Якщо іноді й трапляються проблеми, то у Козаченків не шукають можливості перекласти провину на інших. Тут виховують силою слів Біблії, з якої діти Василя Петровича та Світлани Георгіївни знають, що слухатися батьків— це їхній прямий обов’язок. По-друге, від них не почуєш нарікань типу «важко», «допоможіть», «багато дітей»… Козаченки тримають чимале підсобне господарство, усі разом працюють, продають молочну продукцію. Набули популярності серед покупців їхні оригінальні сири домашнього виробництва. По-третє, — і найголовніше! — ця сім’я з відкритим серцем завжди готова прийти на допомогу тим, кому важко, поділитися, не очікуючи нічого взамін. Уже двічі цьогоріч Козаченки організовували концерти, щоб підтримати на дусі мешканців Зубринського старостинського округу, особливо тих, кого близько доторкнулася лиха рука війни. У січні в приміщенні сільської ради відбувся такий концерт: звучали християнські пісні, слово віри вселяло в душі людей надію на Перемогу, додавало сил жити і не впадати у відчай. Для присутніх було організовано солодкий стіл. Минулого тижня сім’я Козаченків знову провела подібний захід вже у Зубринському ліцеї. Василь Петрович та його талановиті діти Павло, Анжела, Тимофій, Андрій, Ілля зігрівали серця слухачів майстерною грою на кларнеті та гітарі, а їхній ніжний спів нікого не залишив байдужим.
Варто звернути увагу й на те, що з 2011 року Василь Петрович організовує в Зубринці зібрання громадян Канади та США (вірян мелонітів), на яких присутні слухають християнські пісні та проповіді, а також отримують від гостей подарунки. Цього року, окрім високоякісного насіння, при сприянні Василя Петровича, родини наших захисників отримали також і продуктові набори від американських друзів.
Василь Петрович Козаченко – шанована в Зубринському старостинському окрузі людина, чий приклад гідний наслідування. Одним із життєвих принципів пана Василя є слова з Біблії: «Нехай твоя ліва рука не знає, що чинить права». Він має чим хизуватися і міг би. Але не буде. І ми з великої поваги не маємо жодного права порушувати життєве кредо пана Василя і його сім’ї. Та все ж, подивившись на свята та будні родини Козаченків, хочеться зробити висновок: кожен із нас має чим поділитися. Завжди! Принаймні добрим словом, посмішкою, подарувати віру у краще… Це зараз так важливо! Саме багатство душі людини породжує щире бажання бути добрим, адже у цьому полягає наше спільне покликання.
Марія Чепель
