У неділю, 22 жовтня, Новоборівська громада на Житомирщині оплакувала і з усіма громадянськими та військовими почестями проводжала в останню путь Героя-Захисника України Олександра Леонідовича Войналовича. Воїн Збройних сил України, солдат, стрілець-санітар першого механізованого відділення третього механізованого взводу, механізованої роти і батальйону однієї з військових частин ЗСУ віддав своє молоде життя за волю і незалежність України. За те, щоб його власні й усі українські діти жили щасливо у вільній, суверенній, правовій державі.
Народився Олександр 3 серпня 1987 року в Новій Боровій. Із братиком Сергієм вони були двійнятами і мали старшого брата Володимира.
Олександр закінчив 11 класів у Новоборівській школі №1. У дитинстві любив ганяти у футбол, збирати гриби, гратися з однолітками. Ріс звичайним допитливим і жвавим хлопчиком. За характером був спокійним, доброзичливим.
Батьки виховували своїх синів у праці. Вони уміли все по господарству, завжди допомагали і в господі, і в городі.
Після школи Саша успішно здобув професію плиточника-облицювальника, маляра-штукатура в Головинському вищому професійному училищі. Строкову службу не проходив. Працював будівельником у Києві, трудився на місцевих каменеобробних підприємствах.
Зустрів свою кохану Світлану із сусіднього села Старий Бобрик. Купили разом хату у цьому селі. Посадили сад. Господарювали. Разом у любові та злагоді прожили 12 років. Народилися у них двійнятка Аня та Сергій. Зараз вони вже шестикласники Новоборівського ліцею. Світлана більше була зайнята дітками та домашніми клопотами, а Олександр завжди працював і намагався якнайкраще забезпечувати свою сім’ю. Кохав і оберігав дружину, дуже любив дітей. Заклав фундамент для нового будинку, бо дбав, аби діти жили у гарних умовах. Будував плани на майбутнє. Та у двері постукала війна…
14 лютого 2023 року Олександр Леонідович Войналович був призваний по мобілізації до лав Збройних сил України.
Упродовж служби спочатку був на військовому навчанні та злагодженні в Житомирі, а потім – на передовій на Лимано-Куп’янському напрямку. Виявляв відвагу і героїзм на фронті у війні з російськими окупантами, був вірним другом для своїх побратимів.
Звичайно, скучав за рідними. Часто дзвонив додому. Останній раз говорив із Світланою 11 жовтня. А 16 жовтня уже прийшло до хати сповіщення про його загибель. Загинув український Воїн-Герой Олександр Войналович 12 жовтня 2023 року поблизу населеного пункту Іванівка Куп’янського району Харківської області під час виконання бойового завдання згідно з бойовим розпорядженням, внаслідок штурмових дій противника.
Дружина Світлана сказала, що для неї і дітей загибель Олександра – тяжка і непоправна втрата. «Він був золотим батьком. Великим трудівником і прекрасним господарем. Він усе робив своїми руками, усе вмів: штукатурив, робив стелі, клав плитку – мав золоті руки. Завжди був у праці. Дуже турбувався про нас, ніколи ні на кого не підвищив голосу. Ми завжди відчували його любов і турботу», – розповіла вона.
Живим коридором, на колінах зустрічали земляки скорботний кортеж із тілом Воїна-Героя. Церемонія прощання і вшанування загиблого захисника розпочалася біля будинку, де він проживав у Старому Бобрику. Потім відбувся траурний мітинг біля приміщення Новоборівської селищної ради. Тут зі словами співчуття родині та глибокої шани загиблому Герою за його жертовний подвиг виступив селищний голова Григорій Рудюк. Гіркі слова про втрачене на війні молоде життя свого учня мовила на мітингу вчителька і класна керівниця Олександра Войналовича Людмила Прищепа.
Відспівували загиблого Воїна Олександра у Новоборівському Свято-Андріївському храмі два священники ПЦУ.
Дорогою на кладовище була прощальна зупинка біля батьківської хати, де пройшло дитинство нашого Героя.
На кладовищі слово мав настоятель Свято-Андріївської церкви о. Петро, військовий Іван Язвінський, представники громадськості, ще один військовий прочитав патріотичний вірш.
Пам’ять про подвиг Олександра Войналовича назавжди залишиться в пам’яті земляків та в історії визвольної боротьби України.
Герої не вмирають! Героям слава!
Надія Панченко