Чергова трагічна звістка прийшла до Новоборівської територіальної громади. Захищаючи Україну від російських окупантів, під час виконання бойового завдання загинув наш земляк Шкуринський Володимир Миколайович.
Народився він 5 серпня 1971 року в селі Гацьківка Кропивнянської сільської ради Володарськ-Волинського району в сім’ї колгоспників. Батьки працювали на фермі у місцевому колгоспі. Володимир разом із сестрою були змалку привчені до праці. Допомагали батькам по господарству, на городі.
Як і багато сільських дітлахів, хлопець полюбляв риболовлю, частенько ходив у ліс по гриби, любив техніку.
Володя успішно закінчив Кропивнянську середню школу. Здобув професію механізатора. Працював трактористом у колгоспі в Новій Боровій, в інших сільськогосподарських підприємствах. Завжди до роботи ставився відповідально, був сумлінним працівником.
У 18 років він був призваний на строкову військову службу.
Одружився у 1992 році. Проживали з дружиною Світланою у її рідному селі Ягодинка-2 (Стаханов). Народилися у молодого подружжя дві донечки – Інна та Марина. Батьки в любові виховували своїх дітей. Проте жорстока доля розпорядилася так, що Світлана серйозно захворіла і в 2012 році померла. Залишився Володимир удівцем. Донька Інна вже на той час була заміжня, а Марина навчалася в 11 класі. Невдовзі вона закінчила школу і пізніше теж створила власну сім’ю.
Володимир переїхав жити в батьківський будинок у Гацьківку до старенької матері. Доглядав її до смерті, бо його рідна сестра теж рано померла, й обов’язки по догляду за матір’ю лягли на його плечі.
Володимир Миколайович любив своїх дітей, підтримував їх. Тішився трьома внучатками.
Останні роки проживав у цивільному шлюбі.
Володимир Шкуринський призваний на військову службу 23 грудня 2022 року за мобілізацією другим відділом Житомирського РТЦК та СП.
Служив у званні старшого солдата на посаді сапера першого інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу третього механізованого батальйону однієї з військових частин ЗСУ. Служив у складі свого підрозділу переважно на Бахмутському напрямку. У серпні цього року отримав серйозне поранення. Після тривалого лікування повернувся на передову.
Загинув боєць Володимир Шкуринський 23 жовтня 2023 року під час ворожого обстрілу зі сторони збройних сил ворога по саперній групі, яка пересувалася в район виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Богданівка Бахмутського району Донецької області. Він загинув смертю хоробрих, захищаючи волю і незалежність України.
31 жовтня відбулося поховання Героя. Скорбний кортеж прибув у Нову Борову, де його зустрічали жителі живим коридором, висловлюючи свою шану і вдячність Захиснику за військовий подвиг. Біля приміщення селищної ради відбувся траурний мітинг. Слово мав Новоборівський селищний голова Григорій Рудюк. Зокрема він сказав: «Уже 615-й день триває найжахливіша війна 21-го століття, яку розв’язала рашистська росія проти народу України. Біль стискає серце. Важко знайти слова співчуття дружині Наталії, донькам Інні та Марині. Пам’ять про нашого земляка вічно буде жити в наших серцях і в історії України. Вічна слава Героям!»
Заупокійна служба відбувалася в Новоборівському храмі святого Андрія Первозванного ПЦУ, яку очолив його настоятель о. Петро, а співслужили йому ще три священники.
Після відспівування кортеж із тілом загиблого героя поїхав у рідне село, аби там загиблий захисник знайшов свій останній спочинок поруч із могилами рідних людей.
У Гацьківці траурна процесія зупинилася біля батьківської хати. Земляки зустрічали Героя на колінах із квітами в руках і сльозами в очах. Тут о. Петро, настоятель Новоборівського храму святого Андрія Первозванного, відслужив літію.
На кладовищі один із військових прочитав патріотичний вірш. Із промовою про свого загиблого земляка виступив житель Гацьківки, учитель Кропивнянського ліцею Олексій Гнатович Ющенко. Він коротко розповів про життєвий шлях Володимира, висловив глибокий жаль із приводу загибелі молодого чоловіка, щирі співчуття рідним і близьким покійного.
У приватній розмові Олексій Гнатович сказав: «Володимир змалку був привчений до праці. Батьки будувалися – від допомагав у всьому, що міг. У спілкуванні з однолітками і старшими був щирий, товариський, привітний. Дітей своїх і онуків дуже любив, завжди про них піклувався».
Поховали Героя з усіма військовими і громадянськими почестями.
Україна втратила ще одного Героя, який щиро її любив та боровся за неї до останнього подиху.
Вічна слава Героям! Герої не вмирають!
Надія Панченко
