Герой Євген Плєшков із Нової Борової віддав життя за Україну

Похмурим і тяжким був четвер 9 березня у Новоборівській громаді на Житомирщині. Тут прощалися із загиблим Героєм Євгеном Плєшковим, який отримав смертельні поранення у боях за визволення України.


Народився Євген 20 липня 1987 року в селі Атяшево Мордовської республіки, бо після аварії на ЧАЕС молода родина Плєшкових із Нової Борової тимчасово перебувала там у родичів. У них там і народилося двоє діток. Пізніше вони повернулися додому. Євген зростав у родині разом із старшою сестрою Ольгою. Батько, Сергій Васильович, працював водієм, мати, Наталія Станіславівна, – касиром на підприємстві «Міжрайонний комбікормовий завод». Батьки виховували своїх дітей у любові й турботі. Євген із раннього дитинства виявляв неабиякий інтерес до техніки. Любов до різних машин та механізмів йому прищеплювали дідусь Василь та батько. Женя завжди допомагав діду ремонтувати трактор та втілювати в життя різні дідові ідеї: виготовляли оригінальні механізовані пристрої: косарки, копалки, механічні сапки тощо.


У 2004-му році хлопець закінчив 11 класів Новоборівської середньої школи №2, вступив до Житомирського професійно-технічного училища №13 та здобув професію електрогазозварювальника.


У квітні 2006-го його призвали на строкову військову службу до Внутрішніх військ МВС України в м. Дніпропетровськ.
Одразу після проходження строкової служби у 2007 році він пішов працювати електрогазозварювальником на Лемненський рудник Іршанського гірничо-збагачувального комбінату.


Пізніше його життя складалося так, що був змушений працювати за кордоном. Трудився у різних маленьких фірмах. Переважно скрізь працював за фахом, знав свою роботу на відмінно і дуже її любив, був висококваліфікованим спеціалістом.
У 2014 році Євген поєднав свою долю з коханою Людмилою. Народилася у них донечка Полінка, якій зараз уже 9 років.
Із першого дня повномасштабної війни Євген Плєшков брав участь у місцевій територіальній обороні селища Нова Борова.


12 вересня 2022 року він був призваний до Збройних сил України. Спочатку проходив навчання в м. Біла Церква, був призначений на посаду стрільця 4 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону. Після 10-денної підготовки був відправлений у район м. Бахмут на Донеччині й брав участь у бойових діях із визволення українського Донбасу від російських окупантів.
Наприкінці жовтня під час виконання бойового завдання отримав контузію. Пройшов лікування. У листопаді була друга контузія. У грудні під час бойових дій потрапив під ворожий обстріл, у ході якого отримав поранення і контузію. Цей бій став для Євгена найтяжчим випробуванням, і в першу чергу тому, що він втратив друга та побратима.

Воїни, які перебувають на «нулі», часто говорять, що вони у самому пеклі. Світ ще не знав такої жорстокої війни. Ворог прийшов нас знищити, а ми захищаємо власну землю, свою державу і рідний народ, тому бої запеклі. Дуже часто бувають моменти, коли боєць усвідомлює, що може не вийти з бою живим.
Черговий бій став для нашого Воїна-захисника Євгенія Плєшкова останнім. Він отримав тяжкі мінно-вибухові поранення. Його доставили в лікарню в Чернігівській області. Медики, на жаль, не змогли його врятувати.


Помер наш Герой-захисник внаслідок поранень 4 березня в лікарні.
Євген дуже любив життя, працю, любив свою сім’ю. Він мріяв повернутися з війни та облаштовувати домашній побут, ростити, вчити доньку, кохати дружину та допомагати матері.
Сестра Ольга згадує про брата: «Женя був добрим і чуйним, але стриманим, не виявляв своїх почуттів напоказ. Він мав дуже багато друзів, приятелів. Допомагав усім, хто потребував його допомоги. Загибель Жені – для всієї родини незагойна рана…»


Земляки, Новоборівська громада зустрічали Героя живим коридором на колінах. Спочатку було прощання на подвір’ї будинку, де Євген проживав із сім’єю. Попрощатися з ним прийшло багато людей, побратимів, однокласників, друзів, представників місцевої влади. Селищний голова Григорій Рудюк висловив скорботу з приводу загибелі захисника – молодого жителя громади, вклонився йому і сказав, що Євген чотири місяці був у пеклі. Але його страждання і загибель не минуться ворогові даремно, як і смерті багатьох інших Героїв. Перемога буде за нами, а ворог понесе заслужену кару.


Відспівували загиблого Воїна-Героя у храмі святого Пантелеймона-цілителя три священники УПЦ: настоятель храму о. Микола, настоятель Кам’янобрідського Хрестовоздвиженського храму о. Георгій, настоятель Добринського храму Різдва Богородиці о. Іоаннікій. На заупокійній службі було багато людей. Разом із усіма були в храмі й молились за душу загиблого Воїна і священники ПЦУ: о. Петро – благочинний Хорошівського благочиння і настоятель Новоборівського храму святого Андрія Первозванного та о. Микола – настоятель храму вмч Димитрія Солунського мироточивого із с. Буки Малинської територіальної громади, а також вони були присутні й на погребінні.
Поховали загиблого за Україну Воїна на місцевому кладовищі на Алеї Героїв з усіма громадянськими та військовими почестями.
Слава Героям! Герої не вмирають!
Підготувала Надія Панченко

Прокрутити вгору