Моргун Євгеній Олександрович народився 12 травня 1996 року. У 2013 році закінчив Новоборівську школу. Із травня 2016-го служив строкову службу в Збройних силах України. Із червня 2017 року був переведений на контракт.
Брав участь в Антитерористичній операції, як тоді називали війну з російськими окупантами на Донбасі: із липня 2017-го по 29 березня 2018 року воював у гарячих точках на території Донецької та Луганської областей. Вийшов у резерв, отримав посвідчення учасника бойових дій.
Євген був дуже відповідальною і надійною людиною, вірним сином України, справжнім патріотом.
Якраз у лютому, коли ворог нахабно і жорстко розпочав повномасштабне вторгнення в Україну, Євген перебував на роботі в Данії. Усі рідні й друзі відмовляли його від розірвання трудового договору й повернення в Україну, бо знали, що він піде на війну. Але вірний військовій присязі й щирий, надійний друг своїм побратимам, він повернувся додому і вже мав із собою усе необхідне військове екіпірування. Побув удома кілька днів, і 5 березня 2022 року був мобілізований та пішов служити в ЗСУ, захищати рідну землю від окупантів. Сказав: «Мене хлопці там чекають. Я маю йти».
Служив солдатом, був стрільцем-зенітником зенітного ракетно-артилерійського дивізіону. Відважний, витривалий, незламний – таким він запам’ятався своїм побратимам. Загинув боєць Євген Моргун 22 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання за призначенням у районі населеного пункту Побєда Донецької області.
Перша вчителька Євгена Галина Миколаївна Герасимова про нього згадує: «У 2001 році в школу прийшов маленький чорнявий охайний хлопчик. Був дуже зібраним, відповідальним, не за віком розсудливим. Умів налагодити з усіма в класі дружні стосунки. Коли трохи підріс, то в усьому підтримував маму, ніс відповідальність за молодшого брата, допомагав, був хазяйновитим, мав господарську жилку. Завжди був тихим, спокійним, урівноваженим. Ми сьогодні можемо жити і працювати між повітряними тривогами завдяки таким Героям, як наш Женя. Він був скромною людиною, але мав у серці велику відвагу і мужність у боротьбі з ворогом за свою рідну землю, за всіх нас».
Повернувся загиблий Герой-захисник до рідної хати в домовині 28 лютого ввечері. Біля будинку зібралося багато новоборівчан. Ішли всі, аби попрощатися із Героєм-земляком, віддати йому останню шану.
Наступного дня Героя проводжало людське море: приїхали друзі й побратими Євгена, прибули земляки, аби вшанувати Воїна за його подвиг.
Слово мав Новоборівський селищний голова Григорій Рудюк. Він із великою скорботою вклонився Герою та з гіркотою сказав, що хай буде проклята ця війна, бо гинуть такі прекрасні молоді люди, як Євген.
Відспівували загиблого за Україну Героя Євгена священники спочатку в рідній хаті, а потім у Новоборівському храмі ПЦУ: очолив службу настоятель Свято-Андріївського храму о. Петро, йому співслужили о. Віктор, настоятель Рижанського храму Різдва Пресвятої Богородиці, о. Андрій, настоятель Небізького храму святого Івана Богослова, та о. Микола – настоятель храму святого Дмитрія Солунського із с. Буки. Від церкви до кладовища під час траурної процесії звучала мелодія пісні «Плине кача» і линули молитви.
Попрощатися з рідним старшим братом прибув молодший, Сергій, який також нині служить у Збройних силах України і захищає Батьківщину.
На кладовищі прощальне слово мав дядько загиблого Героя Олександр Чижевський, родич Олександр Пазюк, перша вчителька Галина Герасимова. Усі вони висловлювали тяжкий біль із приводу загибелі Євгена і слова співчуття рідним Героя.
Гіркі пекучі сльози матусі Олени падали на землю і запікалися в душах усіх присутніх.
Хай же Господь упокоїть загиблого Героя Євгена в Царстві Небесному, а рідним дасть сили і витримку, аби пережити й прийняти цю втрату. Євген – Герой, і віддав життя за кожного з нас. І пам’ять про нього буде жити вічно.
Герої не вмирають!
Підготувала Надія Панченко
