У Топорищенському старостинському окрузі Хорошівської територіальної громади 14 квітня відбулося прощання і поховання загиблого на війні з окупантами земляка, Героя Зубрицького Юрія Миколайовича. Він до останнього подиху мужньо боронив від ворога зболену від втрат Україну та усіх нас.
Мітинг із вшанування загиблого Героя відбувся біля пам’ятного знака в центрі села Топорище. Тут зібралися рідні, друзі, односельчани, керівництво громади, щоб віддати шану мужньому воїну, який до останнього подиху залишався вірним присязі та Батьківщині.
Юрій Зубрицький народився 6 травня 1992 року в Житомирі. Згодом родина переїхала в Комарівку. Навчався у Топорищенському навчально-виховному комплексі, де й здобув повну загальну середню освіту. Вчителька, класна керівниця Юрія, Любов Яхимович, виступаючи на мітингу вшанування загиблого Героя, сказала, що він залишився в її пам’яті як білявий світлоокий, завжди усміхнений хлопчик, активний у шкільному житті, працелюбний. Був поміркованим, стриманим. Однокласниця Альона Адамович згадує про Юрія як доброго, щирого, товариського однокласника.
Після школи юнак здобув професію будівельника в Житомирському ПТУ №5. Працював у Новій Боровій у ТОВ «Юніком-Пром».
У 2017 році він за власним бажанням був призваний на строкову службу до лав Збройних сил України. Службу проходив у навчальному центрі «Десна» на Чернігівщині. Після демобілізації працював на пилорамі в селі Пекарщині Черняхівського району. У 2018 році Юрій одружився, створив сім’ю.
Староста Наталія Гузь у своєму виступі розповіла присутнім основні етапи життя загиблого Воїна. Зокрема, вона сказала: «Він був добрим, активним, милосердним, комунікабельним, веселим, готовим прийти на допомогу. Мав дуже багато друзів. Господар вдома та помічник іншим – сусідам, рідним, знайомим, колегам. А ще він був хорошим сім’янином, справжнім чоловіком, надійною підтримкою й опорою для своїх найрідніших – дружині Анастасії, синам Євгенію і Назару, мамі Олені, тату Миколі, брату Андрію.
Він оточив своїм теплом і підтримкою важливих йому людей, мріяв про щасливе життя, але все перекреслило повномасштабне вторгнення російських окупантів на територію незалежної України», – сказала Наталія Анатоліївна.
25 лютого 2022 року, у перші дні повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, Юрій Зубрицький став до лав Збройних сил України. Спочатку проходив службу в ТРО у Хорошеві. Пізніше захищав Житомирщину, Чернігівщину, Сумщину Черкащину, Запоріжжя, Дніпропетровщину. Був на посаді командира зенітно-ракетного відділення. За цей час сержант Збройних сил України Юрій Зубрицький пройшов багато тяжких випробувань на найважчих напрямках фронту. Свій останній бій за свободу і незалежність України мужній захисник прийняв 8 квітня 2025 року біля населеного пункту Січневе Синельниківського району Дніпропетровської області.
Після траурного мітингу та вшанування загиблого Героя траурна процесія вирушила рідної оселі Героя у село Комарівку. Тут у мсцевому храмі відбулася заупокійна служба за загиблим Воїном Юрієм.
Земляки зустрічали і проводжали траурний кортеж із тілом Героя живим коридором на колінах, віддаючи шану за його воїнський подвиг. Поховали Воїна-Захисника України з усіма військовими і громадянськими почестями на кладовищі в його рідному селі Комарівка.
Пам’ять про подвиг Юрія Зубрицького в ім’я України буде завжди в серцях вдячних земляків.
Герої не вмирають! Героям слава!
Підготувала Надія Панченко
